fbpx

ВИПУСКИ

№ 112: Шлях через пустелю

Ми часто застосовуємо до випробувань, періодів очікування чи ситуацій зростання метафору дороги. Бачимо їх як шлях, який необхідно перейти, здолавши перешкоди й стерпівши властиві йому незручності. Сама віра підказує нам цей образ: мандрівка Мойсея і народу ізраїльського до обіцяної землі тривала сорок років; Ісус віддалився в пустелю на сорок днів; кожне паломництво передбачає дорогу. Тож у цьому випуску «Вербуму» ми прагнемо придивитися до різних вимірів дороги — надто ж тієї складної, пустельної, повної пасток і небезпек.

№ 111: Між карнавалом і постом

Екклезіяст нагадує, що є «час-пора на всяку річ і на всякий вчинок». Утім, навіть усвідомлюючи, що на все настане слушний момент, ми іноді почуваємося так, наче опинилися в міжчассі, де майже ні на що не буває слушних моментів. Тож у цьому випуску «Вербуму» нам ідеться про речі, які «на часі», нехай і зустрічають опір; які складаються із сотень збігів так, що розумієш: вони мусили відбутися саме тут і тепер; які підтримують нас на силах бодай для того, щоб згодом ми мали наснагу будувати майбутнє, у якому нарешті настане, за словами Екклезіяста, «час на мир».

№ 110: Світло різдвяної зірки

Різдво — це час, коли Бог утілюється в беззахисне Дитя, щоби прийти до людства, яке відчайдушно Його потребує, і перебувати разом із ним. Це пора, коли пітьма (як буквальна довколишня, так і метафорична) починає потихеньку розсіюватися, і світ довкола наповнюється світлом. Бо ж Святвечір — це тільки початок. Дитятко нам народилося — і йтиме з нами через життєві турботи. Зірка засяяла в небі — й освітлюватиме наші стежки. Колядки невдовзі стихнуть, але їхні побажання добра й утіхи залишаться з нами — щонайменше до наступного Різдва.

№ 109: Навчатися і навчати

Ми пізнаємо не тільки для себе, а й для інших; маємо покликання не тільки навчатися, а й навчати. Певною мірою воно є в нас усіх, адже це так природно — ділитися знаннями й уміннями з особами, які їх іще не мають. А з другого боку, для деяких людей навчати, скеровувати й підтримувати стає центральною місією, на шляху якої вони, втім, і самі не припиняють учитися.

№ 108: Радість пізнавання

У цьому випуску «Вербуму» ми говоримо про пізнання й упізнавання — і про втіху, нехай іноді й меланхолійну, якою вони здатні нас наповнити.

№ 107: Що таке ім’я?

У цьому випуску «Вербуму» ми придивляємося до сенсів, які криються за іменами, і розмірковуємо про те, чому так важливо вживати слова в їхніх властивих значеннях.

№ 106: Час зрілості

Кінець літа — це пора плодів. На календарних мініатюрах із середньовічних часословів серпневі й вересневі персонажі жнуть, молотять, несуть виноград у винарню — одне слово, збирають врожай, дбати про який почали ще минулого року. Нарешті можна спинитися на мить у щоденних клопотах, щоб окинути зроблене оком і зрозуміти, чи добре воно.

№ 105: Дороги, які ми обираємо

Цей випуск «Вербуму» присвячено дорогам. Якісь із них знайомі та простягаються зовсім недалечко, інші ведуть за океан і можуть перевернути життя; якісь — буквальні, що їх ми змірюємо кроками, інші — метафоричні, що потребують скоріш духовної подорожі; на якісь ми стаємо свідомо й самостійно, на інші нас затягують супроти волі, і тоді потрібна велика сила й витривалість, щоби повернутися. Єдино незмінною залишається потреба долати ці шляхи.

№ 104: Серед книжок

«Усюди шукав я спокою, і ніде не знаходив, крім як у куточку з книжкою», — писав Тома Кемпійський. І ми в редакції «Вербуму» його розуміємо. Ми читаємо книжки, спілкуємося про них, навіть трішки пишемо самі — і вони нас заспокоюють, втішають, надихають. Про занурення у книжки, про книжкову культуру і про небезпеки, які можуть чигати на необачного читача в її глибині, ми й хочемо поговорити в цьому номері.

№ 103: Наші маленькі історії

Кожна велика історія складається з маленьких. За кожною подією, що колись увійде до підручників і суспільної пам’яті, стоять дрібні трапунки, які, попри свою непоказність, впливають на її обриси. Відкривати цей зв’язок — це щоразу цікава вправа з бачення. Вона потребує вміння дивитися на світ так, щоб, із одного боку, не губити за масштабними сюжетами окремих людських життів, а з другого — помічати, як окремі життя вплітаються в історію спільноти і світу й пульсують у ній. Такий погляд важливий, адже береже від спокуси сприймати історію як щось безособове — як своєрідний катаклізм, із яким ніхто нічого не може вдіяти.

№ 102: Усі барви світу

Плануючи цей випуск «Вербуму» — сонячний, весняний, післявеликодній — ми думали про щось радісне й соковите, як сам квітень. Ми хотіли поговорити про відтінки повсякденних досвідів — хрумкіт яблука, запах вишневого цвіту, прогулянки калюжами в яскравих гумових чоботях — які бодай ненадовго наповнюють втіхою і нагадують, що цей минущий світ довкола теж повний сенсу і краси. Проте в розмові про всі барви світу, звісно, не можна оминути й тих найтемніших.

№ 101: Хмара і полум’я

У цьому випуску «Вербуму» ми спираємося на старозавітний образ двох стовпів Господньої присутності — хмарного і полум’яного, які не лише провадили люд Божий через пустелю, щоб він не збився з дороги, а й захищали його від єгипетських посягань. Хмара і полум’я здаються нам хорошою метафорою того, що допомагає долати складні шляхи — піст, духовні випробування, переслідування, війну — залишаючись вірними собі й Богові.

№ 100: Філософія повсякдення

Дрібні речі і дії, якими наповнене наше життя, рідко притягують до себе уважний погляд. Скажімо, історикам і дослідникам культури знадобилося чимало часу, щоб угледіти в повсякденні повноцінний об’єкт дослідження. А проте (і в часи кризи це стає особливо відчутно) усілякі побутові абищиці — то цеглинки, із яких збудоване наше життя. Чи, якщо вдатися до іншої метафори, мазки на полотні нашої особистої історії спасіння. І вони теж повні краси і сенсу, про які ми й замислюємося в цьому випуску «Вербуму».

№ 99: Бачити зорі

Останніми місяцями напрочуд популярна стала пісня «Ніч яка місячна» — на слова Михайла Старицького й музику Миколи Лисенка, але вже дуже народна. Бо й справді, як можна не згадати її, виходячи на вулицю ввечері, коли вимкнено струм: українські міста вже давно не бачили такого зоряного неба. Вдивляючись у велетенське небо, повне зірок, у цьому випуску «Вербуму» ми говоримо про те, як навіть у найскрутніші моменти знаходити в собі наснагу бачити їхнє світло.

№ 98: Крок через поріг

Кінець року — це, звісно, умовність. Тим більше в таких випадках, як зараз, коли сам рік здається одним суцільним лютим, який поки що й не думає завершуватися. Проте символізм важливий. Ритуали — а надто радісні ритуали — важливі. Тож у цьому випуску «Вербуму», яким завершується 2022 рік, ми хочемо поговорити про моменти зламу й переходу. Моменти, коли складно не відчути, що навколо щось змінюється — чи просто в межах річного циклу, чи глобально й назавжди.

№ 97: Фрагменти міста

Українці добре відчули, що налагоджена міська інфраструктура не просто забезпечує струмом, водою та можливістю вчасно кудись дістатися — вона вибудовує наші життєві ритми, впливає на коло знайомств, підтримує духовне життя. Тож у цьому випуску ми замислюємося про те, як люди взаємодіють із міським простором, що означає жити в місті й чому міста — це щось більше за просто місця проживання й роботи.

№ 96: Людина в історії

З історичних підручників і досліджень ми частіше дізнаємося якраз про події, ніж про їхніх учасників, і від того часом виникає враження, що події — це те, що коїться майже без людської участі: тривають війни, відбуваються геноциди, падають ракети, порушуються права. Проте історія — це не щось, що просто стається; історія — це те, що одні люди роблять із іншими людьми. І що краще ми це усвідомлюємо, то більше маємо шансів зменшити кількість трагедій у майбутніх історіях.

№ 95: Голоси наших споминів

За останній рік ми мали не один шанс пересвідчитися, що не тільки ідентичність, а й безпека, суверенність і життєздатність спільноти нерозривно пов’язані з пам’яттю. Те, що і як ми пам’ятаємо, визначає наше місце у світі, а водночас — спроможність опиратися зазіханням на це місце. Людям, що усвідомлюють себе в історії, зрозуміла підступність запитання «какая разница?», адже вони добре знають, що різниця — велетенська. Тож у цьому випуску «Вербуму» ми розмірковуємо про те, із чого (і чому) складається наша пам’ять, звідки беруться спогади і як із них росте живе майбутнє.

№ 94: Місця сили

Зустріч із ірраціональною жорстокістю, яка не відповідає на спроби діалогу, бо тільки й прагне, що зрівняти нас із землею, добряче б’є по світобаченню, і щоб витримати цей удар, доводиться шукати нові джерела наснаги. У цьому випуску «Вербуму» ми розмірковуємо про місця сили — від загальновизнаних священних просторів до глибоко особистих дрібничок, які наповнюють натхненням і допомагають триматися купи.

№ 93: Обжитий простір

Війна загострює відчуття причетності, належності, вкоріненості. Ми не просто глибше усвідомлюємо зв’язки з іншими людьми, речами чи теренами, а й виразніше бачимо своє місце в історії. Те, що раніше було просто тлом, елементами пейзажу, на які ми не звертали уваги, виявляється невід’ємною частинкою ідентичності; і навпаки, те, що ми вважали страшенно важливим, стає легко покинути — бо не в ньому суть. Тож у цьому випуску «Вербуму» ми осмислюємо, що таке свій простір, із чого складається відчуття дому та чому воно так болить.

№ 92: Ті, хто поруч

Коли книжник запитує Ісуса: «Хто мій ближній?» — то чує у відповідь притчу про доброго самарянина. Цей біблійний фрагмент сьогодні набуває аж якоїсь страшної актуальності. Раніше, читаючи його, ми зазвичай приміряли на себе роль самарянина; нині ж гостро відчуваємо, як це — бути напівмертвим чоловіком, що потребує допомоги, чиєїсь, будь-чиєї. І дедалі краще розуміємо, як сильно пов’язані ці два стани, два боки медалі: підтримувати й бути підтримуваним, ділитися й отримувати, берегти й шукати захисту. Тож у цьому випуску «Вербуму» ідеться про ближніх — про тих, хто перебуває поруч із нами, нехай навіть не фізично; про тих, зв’язок із ким не рветься попри страхіття, що відбуваються навколо; про тих, завдяки чиєму буттю ми й самі відчуваємо силу бути.

№ 91: Бути тут

Війна не тільки наповнила навколишній світ небезпеками, а й оселила всередині багатьох із нас непевність. Як жити в цих нових умовах? Чи є сенс робити будь-що і чи є сенс у тому, що ми все-таки робимо? За що триматися, а що варто відпустити? Ми зібрали кілька глибоко особистих відповідей на ці запитання. Наші авторки й автори розмірковують, як це — жити тут і зараз, намагаючись позбирати докупи себе і трошки — світ, осмислюють пережите за останні місяці, діляться винесеними уроками й обережними надіями.

№ 90: Золото і блакить

Геноциди не обмежуються винищенням людей — вони скеровані також на винищення пам’яті, будь-яких проявів ідентичності та свідчень про самобутність культури. Ворог хоче, щоб ми замовкли. Ворог прагне нашої загальнонаціональної амнезії. А значить, говорити й писати, читати й пам’ятати — це теж важлива частина опору. Тож цей випуск «Вербуму» присвячений осмисленню сучасних подій, а заразом — пригадуванню української традиції боротьби.

№ 89: Творення пам’яті

Із чого складається наша пам’ять? Від чого залежить, які відчуття й події залишаться з нами, а які кануть у Лету? Як ми згодом будемо розповідати про те, що сьогодні коїться довкола? У цьому випуску «Вербуму» ми придивляємося до того, як народжується і живе пам’ять — особиста, родинна, спільнотна — та яке значення перипетії з пам’яттю мають для кожного з нас.

№ 88: Відлуння тоталітарного минулого

Коли йдеться про спадщину, на думку насамперед спадають речі, які переходять із покоління в покоління, коштовні традиції, які ми прагнемо вберегти, родинні історії, які забарвлюють наше сприйняття світу. Той ґрунт, на якому ми вільно будуємо себе. Те, що хочеться передати далі, в майбутнє. Та це — не єдиний спадок, із яким доводиться жити. Є ще й інший, похмуріший, про який ми не просили і з яким не завжди вміємо дати раду: трагічні події, історичні травми, десятиліттями (чи й віками) виплекані шкідливі суспільні звички, нездорові моделі, з яких непросто вирватися. Усе воно має значення для наших виборів, забарвлює нашу свободу — і що менше ми це усвідомлюємо, то сильніший його вплив.

№ 87: Пункт призначення

Напередвизначеність — це ідея, із якою непросто розібратися. З одного боку, у кожної людини є свобода волі; в ідеальних обставинах ми не несемо відповідальності ні за що, із чим не погодилися добровільно, самостійно й цілковито поінформовано (тим маленьким нюансом, що ідеальних обставин не буває, у цьому контексті можна знехтувати). З другого боку, у цей світ нас приводить Бог, який усе знає і все може; і якщо Він із самого початку все про нас знає і має для нас плани, то як у принципі можна говорити про свободу?

№ 86: Вибори і їх наслідки

Нам постійно доводиться вибирати, але здебільшого ідеться про дрібні, майже непомітні деталі: чим поснідати, які вдягти шкарпетки, як відпочити після робочого дня. Та що серйозніший вибір, то складнішими нюансами обростають варіанти, то більше деталей необхідно враховувати, то серйозніші наслідки для решти нашого сюжету мають окремі постанови, то глибшого розпізнавання вимагають ситуації. Аж до тих випадків, які, за словами Джорджа Орвелла, стосуються вибору не між добром і злом, а між злом більшим і меншим — і головний підступ тут у тому, що буває складно розрізнити, де яке.

№ 85: Межі утопії

Щоби злякатися потенційної можливості встановлення якоїсь досконалої системи, що пануватиме над нами, достатньо згадати, що ми самі — не зовсім досконалі, не цілковито передбачувані, не вкладаємося в суворі норми ні тілами, ні думками, ні душами. А якщо врахувати, що будь-який утопійний проєкт тут, на землі, буде плодом такої самої неідеальної людини — може, хіба трошки більше спраглої влади, трошки впевненішої у своїй непомильності й готової на трошки більше насильства, ніж середньостатистична особа, — стає особливо жаско. У цьому випуску «Вербуму» ми розмірковуємо про те, як прагнення до ідеалу поєднується з людськими недоліками — і з найбільшою перешкодою з усіх, свободою волі.

№ 84: Свобода під обітами

Людське життя структурують розмаїті правила, великі й маленькі. Якісь обмеження — як-от правопис, кримінальний кодекс чи правила дорожнього руху — поширюються на нас, навіть якщо ми про них не просили; інші ж — наприклад, ті, що звуться чернечими або шлюбними обітами, — потребують вільної, свідомої, поінформованої згоди, щоб набути сили й перемінити наше буття. Та якщо у світі й так достатньо обмежень, навіщо встановлювати для себе ще якісь додаткові?

№ 83: Свобода і відповідальність

Кожне з нас — вільна й суверенна особа, якій, проте, доводиться жити серед інших таких самих осіб. Як узгоджувати індивідуальні прагнення зі спільним благом, а свої права — з вигадливими мереживами взаємних відповідальностей? І навіщо взагалі це робити?

№ 82: Історії, які ми розповідаємо

Уже пів року на сторінках «Вербуму» ідеться про спілкування: про взаємодію між людьми; про пошуки спільної мови; про те, як сказане прямим текстом поєднується з численними комунікаційними контекстами; про відповідальність за слова і жести; про говоріння і слухання. А головне — про те, навіщо все це. Для цього випуску, у певному сенсі підсумкового, ми попросили авторів написати про те, що для них важливе у зв’язку з розповіданням історій, поділитися історіями, які саме зараз просять бути озвученими, подумати як про самі слова, так і про метанаративний вимір. Вас запрошуємо до того самого: слухати не тільки історії, а й те, як їх розказують.

№ 81: Проблема медій

Якби не інтернет, ми з вами навряд чи якось перетнулись би. Усюдисуща мережа спокійно могла б користуватися слоганом «Нокії» — вона справді єднає людей. Але й роз’єднує. В інтернеті так легко сказати дурницю, яку всі побачать (і запам’ятають); так зручно замкнутися в інформаційній бульбашці, ігноруючи або вважаючи неадекватним сприйняттям фактів усе, що в неї не вписується; так просто стати жертвою маніпуляцій і радикалізації. Звісно, ці ризики існували, відколи людство винайшло мову, проте інтернет, від якого виникає враження доступності всього світу, примножує їх стократно. У цьому випуску «Вербуму» ми розмірковуємо про медійні проблеми, які останнім часом стали головним болем не тільки журналістів і публічних осіб, а й кожного з нас (чи то пак кожне з нас отримало можливість стати публічною особою, а заразом і купу проблем).

№ 80: Віра і наука

Боротися зі стереотипами про несумісність віри й науки буває складно, особливо на пострадянських теренах, де в наративах шкільних підручників Церква довго поставала антинауковою інституцією, охочою винищити будь-які зародки мислення. Люди, які розуміють недоліки радянської історіогафії в інших сферах, чомусь досі довіряють їй щодо інтелектуального життя Церкви. Тож ми вирішили не доводити всоте, що віра й наука не скасовують одна одної: про те, що це різні способи пізнання реальності, які доповнюються навзаєм, і без нас сказано чимало. Мета цього випуску — придивитися, як віра й наука здатні працювати разом, і подумати, що відбувається там, де між ніби виникають суперечності.

№ 79: З покоління в покоління

Не встигло наше покоління побути молодим і бунтівним — аж ось його вже вважають старшим, прикутим до заіржавілого набору поглядів і скептичним щодо нових ідей лише тому, що вони нові. Церква, утім, наголошує на тяглості, а не конфлікті поколінь. Як саме можна вибудовувати цю тяглість, спілкуватись і шукати порозуміння?

№ 78: Віра в діалозі

Християнська віра за визначенням діалогічна: вона народжується зі взаємин особи з Особами й утілюється в ненастанному спілкуванні з Богом. З другого боку, практикуючи віру, людина постійно взаємодіє з іншими людьми, адже не існує Церкви без спільноти вірних. Проте діалогізм віри має ще один — можливо, складніший — вимір. Нам повсякчас доводиться зустрічатися з носіями інших світоглядів, осмислювати свої переконання в різноманітних контекстах і запитувати себе про те, яку вагу мають відмінності: суспільні, культурні, релігійні.

№ 77: Мови, якими ми говоримо

У випуску, із яким «Вербум» повертається після довгої мовчанки, ми замислюємося про підстави діалогу й порозуміння — тобто про різноманітні мови, якими послуговуються люди, щоб установити контакт із іншими чи й самим собі пояснити, що коїться. Наші роздуми, звісно, починаються зі слів, проте, як і спілкування, словами не обмежуються.

Історії вісімнадцяті: Про зростання

Історії сімнадцяті: Про музику

Історії шістнадцяті: Про пізнання

Історії п’ятнадцяті: Про спокій

Історії чотирнадцяті: Про близькість

Історії тринадцяті: Про небеса

Історії дванадцяті: Про відстані

Історії одинадцяті: Про знаки

Історії десяті: Про надію

У цьому випуску – архівні історії про надію, яка підтримує нас навіть у найтемніші ночі серця.

Історії дев’яті: Про героїв

Чотири тексти про осіб, які не йдуть проти совісті, роблять складні вибори, виявляють неабияку відвагу й не бояться страждань на шляху до побудови справедливішого світу, – одне слово, про героїв.

Історії восьмі: Про спільноту

Історії сьомі: Про літературу

Історії шості: Про середньовіччя

Історії п’яті: Про освіту

Історії четверті: Про мистецтво

Історії треті: Про сміливість

Історії другі: Про довіру

Історії перші: Про радість

№ 76: Робота з пам’яттю

У цьому випуску «Вербуму» ми вирішили поговорити про те, що робити з пам’яттю, коли вона болісна, незручна чи старанно пошматована роками перекручень і замовчувань. Це всюди складне питання, а надто там, де підручники з історії стають приводами до баталій.

№ 75: Їжа земна і небесна

Добіг кінця Великий піст, і ми нарешті ввійшли у світлий великодній період. Цьогоріч радість від зустрічі з Воскреслим Ісусом дещо затьмарена неможливістю відсвяткувати так, як годиться: з пасхальною вігілією, з причастям і, звісно, з освяченням кошиків. Тимчасом як духовний вимір Великодня перейшов у суто нематеріальну сферу (замість сповіді священникові – домашня молитва, замість живої участі в Літургії – трансляції), підготовка святкового столу залишилася такою, як завжди. Це стає великою спокусою та випробуванням віри: як, прагнучи зробити день Пасхи щонайсвятковішим бодай удома, не відсунути на другий план поживу духовну, яка, попри складнощі й обмеження, мусить залишатися головною? Саме тому темою нового випуску «Вербуму» ми вирішили зробити їжу – як земну, так і небесну.

№ 74: Храм мистецтва

Спілкуватися з Богом можна будь-де, однак є місця, за суттю своєю покликані не просто налаштовувати на молитовний лад, а й давати людині змогу гостріше відчути Господню присутність. І дуже добре, коли в цих місцях оку не боляче від сумнівних естетичних виборів, а вуху не прикро від браку хоч якоїсь гармонії. У цьому випуску «Вербуму» йдеться про зв’язки храмів – і, ширше, літургії – з мистецтвом і про храми як мистецькі об’єкти. Бо ж якщо ми недбало ставимося до середовища, де по-особливому перебуває Бог, то що це каже про наші взаємини з Ним?

№ 73: Плоди мовчання

«Для всього свій час, і година своя кожній справі під небом», – навчає Екклезіаст. Говорячи про речі, на кожну з яких є місце в Божому задумі, проповідник говорить, зокрема, і про те, що є «час мовчати і час говорити». Вимушено ізольовані в помешканнях посеред притихлих міст, зараз ми як ніколи відчуваємо справедливість цих слів.

№ 72: Жити в діалозі

Безупинні хвилі інформації, що набігають із усіх боків, навіть у спокійніші часи викликають бажання вирватися в якийсь тихіший простір, а нині й поготів. Проте відмова від галасу, паніки й агресивних опіній не означає відмови від комунікації взагалі. Люди – це істоти, у яких від початку закладена жага до спілкування та взаємодії з іншими. Тож у цьому випуску «Вербуму» ми хочемо поговорити про силу слів, здатних єднати, і про діалогічні взаємини – з людьми і Богом – у яких оприявнюється любов.

№ 71: Смерть не розлучить

Живучи в атмосфері ізольованих міст, замкнених дверей, зупиненого транспорту і тривожних новин, складно не піддаватися страхові смерті, закладеному в самій нашій природі. Але варто використати цей період вимушеного відлюдництва на благо й поміркувати про смерть як невід’ємну частину таємниці життя. Саме тому темою нового випуску «Вербуму» ми вирішили зробити смерть у її різноманітних проявах.

№ 70: Граматика сліз

Сльози – це, з одного боку, звичайна волога, яка плине з очей, реакція організму на зворушення й кривду. З другого, вони роблять нас вкрай прозорими, відкритими для світу: ми-бо не плачемо за тим, чим не переймаємося, що нам байдуже; це може бути непоганий спосіб пізнати себе – придивитися до речей, які доводять нас до сліз. Та є ще й третій бік: плач іноді допомагає полегшити біль, стає інструментом спілкування, знімає камені з душі. У цьому випуску «Вербуму» ми, власне, і розмірковуємо про силу сліз – комунікаційну, терапевтичну, очисну і спасительну.

№ 69: Оречевлена історія

Протягом майже всієї історії людства речі були єдиними хранителями тривалої пам’яті про людей і епохи. Коли фотографій, відеозаписів і постів у соцмережах для фіксації реальності ще не винайшли, речі слугували своєрідними капсулами пам’яті для нащадків. Прихована в них інформація – це не лише джерело історичних відомостей, а й живий доказ нерозривного зв’язку між нами та минулими поколіннями.

№ 68: Картографія

Іще за багато тисяч років до винайдення письма люди зображали на стінах печер, каменях і кістках плани земних місцевостей і схеми нічних небес, і хочеться вірити, що робили вони це не тільки з практичної потреби орієнтуватись у просторі, а й із простого захвату від того, як збудований світ. Згодом розвинена й удосконалена картографія виявилася хорошим способом упорядковувати не тільки території, а й життя загалом, і наш час знає найрізноманітніші алегоричні мапи. За допомогою карт ми можемо осмислити реальність і надати їй форми, і цей випуск «Вербуму» присвячений такому осягненню.

№ 67: Грати ролі

Гра належить до глибинних механізмів, закладених у людській природі, що починають проявлятися з раннього дитинства. Ще не навчившись як слід розмовляти, маленька людина приміряє на себе різноманітні ролі: побаченого в мультику динозавра, домашнього улюбленця, членів родини. З розвитком фантазії й набуттям досвіду ці рольові ігри ускладнюються, перетворюючись із простого наслідування образу на імітацію складніших дій: діти граються у професії, у сюжети з книжок та кіно, а згодом починають творити власні світи й вигадувати собі альтернативні особистості. У новому випуску «Вербуму» ми пропонуємо детальніше поміркувати про гру, що супроводжує людину протягом усього її життя, змінюючи форми, але не сутність.

№ 66: Барви світу

У лютому ми, бодай несвідомо, шукаємо способів насититися кольорами: вдивляємося в магазинні вітрини, хоча в інші пори року не помічали за собою такої схильності; повсякчасно тримаємо на столі миску з яскравими фруктами; носимо кольорові шкарпетки, нехай їх і не видно під теплими черевиками (чи саме тому й носимо, що не видно); переглядаємо серіали про природу з нарацією Девіда Аттенборо; купуємо ілюстровані книжки, навіть якщо місце на них іще минулого року скінчилося. На третій місяць зими доводиться нагадувати собі, що світ довкола нескінченно різнобарвний.

№ 65: Політичні системи

Церква виразно вказує на те, які політичні системи неприйнятні для християн. Однак, попри пошуки філософів, теологів і політичних діячів, у неї немає єдиної відповіді на питання, яка модель державного устрою безумовно блага. На сторінках цього випуску «Вербуму» ми придивляємося до різних політичних ладів і систем, досліджуючи їхню взаємодію з християнством – і розуміючи, що досконалих варіантів у минущій реальності немає.

№ 64: Наставники

Жодна людина не стає зрілою особистістю сама, без сторонньої допомоги. Нам необхідно спілкуватися, навчатися, пізнавати інших, а завдяки їм – себе. Так само і з вірою: шлях до взаємин із Богом пролягає через стосунки з людьми, яких ми зустрічаємо особисто чи бодай через тексти. У цьому випуску «Вербуму» йдеться саме про тих, завдяки кому ми стаємо зрілішими, мудрішими, більше собою; одне слово, про духовних наставників.

№ 63: Церква на екрані

На відміну від старих ярмаркових рухомих картинок, сучасні фільми уже не просто відтворюють світ. Навіть показуючи реальність, вони подають її під певним кутом – і це впливає на наше сприйняття явищ, подій і фактів. Тож у цьому випуску «Вербуму» ми вирішили поговорити про те, якою на екрані постає Церква та що це означає для людей, які до неї належать.

№ 62: Тяглість традиції

Традиція – це справа живих. Без постійної актуалізації та взаємодії з довколишнім світом вона ризикує перетворитися на костюмоване зібрання, порожній ритуал, незрозумілу вимогу. У цьому випуску «Вербуму» ми придивляємося до взаємодії минулого й сучасності, до дихання традиції та її привабливості.

№ 61: Учитися читати

Без читання неможливо уявити життя сучасної людини. Щодня саме завдяки цьому процесу ми поглинаємо безліч інформації: гортаючи стрічку новин у соцмережах, спілкуючись у месенджерах, навіть мимоволі чіпляючись оком за рекламу на вулицях і в транспорті. Минули ті часи, коли читання асоціювалося насамперед з друкованим словом – із літературою та пресою, що їх люди обирали для себе цілеспрямовано, – а отже, було процесом цілковито усвідомленим. Сказати про людину, що вона багато читає, означало підкреслити її освіченість та інтелігентність.

№ 60: Як діти

Розпочався особливий час, коли звідусіль долинають колядки й новорічні пісні, у вікнах сяють кольорові вогники, а повітря, здається, просякнуте ароматом хвої, мандаринів і ще чогось неповторно солодкого. Цю пору особливо люблять діти – адже для них, із їхньою безумовною вірою у чудеса, зимові свята справді чарівні. Проте й ми, дорослі, не залишаємося осторонь. Новий рік приносить нові надії та сподівання, передчуття таємниць майбутнього, які чекають на нас упродовж подальших дванадцяти місяців. Чи не кожному в цей час хочеться відкласти справи й бодай на якусь годинку повернутися у дитинство. Саме тому головними героями новорічного випуску «Вербуму» ми вирішили зробити дітей.

№ 59: Світ чудес

Людям властиво сподіватися чудесного. Імовірно, очікування дива можна назвати нашим природним станом, та навряд чи воно колись буває сильніше, ніж на Різдво, цей найважливіший із днів народження, знак кінця одної епохи й початку нової (та й чи не з Різдва, зрештою, починається рік, як із неділі – тиждень?). Тому в різдвяному випуску «Вербуму» ми вирішили поговорити саме про чудеса: такі, якими їх бачить Церква, розуміє культура та прагне наше серце.

№ 58: Християнство і психоаналіз

У кількох попередніх номерах ми часом зверталися до точок перетину християнства та психоаналізу, однак цей випуск «Вербуму» цілковито присвячуємо їхньому діалогу, що неодмінно скеровуватиме нас до найбільш фундаментальних питань реальності та нашого психічного Реального; закону, батька й Бога; зрештою, страждання та любові.

№ 57: Відтінки досвіду

Яким чином різнобарв’я світу пов’язане з нашою культурою та особистісним досвідом його безпосереднього сприйняття? Якою є повсякденна історія кольорів у західній культурі та чи кожна мова однаково передає багатство навколишніх барв? Якими колористичними техніками послуговується кіножанр мок’юментарі та якій меті слугує іронічна псевдоавтентизація реальності? Яке місце посідає колір на шпальтах коміксів та графічних романів та якою є його історія? Яким є індивідуальний досвід подорожі до холодного сірого Північного моря та як такі ландшафти співвідносяться з нашими внутрішніми почуттями? Зрештою, які акценти розставляють літургійні барви амвросіанського, галліканського, ліонського та мозарабського обрядів та як їх розуміння може допомогти нам поглибити власний досвід переживання Меси? Про це ми розмірковували на шпальтах нового номеру «Вербуму».

№ 56: Як усе скінчиться?

Людське життя, як книжка палітуркою, обрамлене народженням і смертю. І, як і в хорошому романі, нас цікавить не тільки фінал, а й те, що трапиться з персонажами після нього. Тим більше, що в цьому випадку історія стосується нас особисто. Минулого Адвенту на сторінках «Вербуму» ми говорили про сенс чекання. Цього ж року пропонуємо замислитися про те, чого саме чекаємо в передріздвяні дні.

№ 55: Проблеми перекладності

Біблійна історія про Вавилонську вежу розповідає про пихатих людей, які запрагнули дорівнятися до Бога. Щоб цей намір завершився поразкою, Богові тільки й треба було розділити їхню спільну мову на багато різних. Коли ж на апостолів був зісланий Святий Дух, вони отримали здатність проголошувати спасенну істину Євангелія різними мовами, щоб усі народи об’єднати у Христову Церкву, не нівелюючи їхньої мовної ідентичності. Сьогодні майже все піддатне перекладу, але майже завжди його ціною стає втрата відтінків і контекстів. Іноді аж виникає туга за універсальною мовою, але вона минає, щойно спадають на думку людські спроби таку мову створити: штучну, збіднену, однакову для всіх. У цьому номері «Вербуму» йтиметься про переклади – нехай недосконалі, але цінні тим, що спонукають нас виходити поза звичні структури й дивитися на світ із трохи іншого боку, ніж ми звикли в лоні рідної мови.

№ 54: (Пере)творення світу

Як фентезійне переплітається з реальним та що повстає у точці перетину цього двосвіття? Яким чином, безцільно блукаючи добре знайомими та ще незнаними маршрутами, ми конструюємо уявний простір рідних міст? Як в українському романі «Лазарус» зображено Київ 1913 року та які сценарії дозволяє авторові програвати жанр фентезі? Якою є географія та розташування сил на політичній шахівниці Толкінового Середзем’я та чи пов’язний сотворений ним фікційний світ з нашою дійсністю? Зрештою, як відома серія відеоігор «Відьмак» поєднує середньовічні та сучасні елементи та який вплив здійснює конечна суміш на задоволення від ігрового процесу та світосприйняття гравця? Про це ми розмірковували у новому номері «Вербуму» разом з нашими авторами.

№ 53: Статуси мистецтва

Артур Данто, арткритик і філософ, дає просте визначення того, що таке мистецтво: мистецтво, пише він, – це втілений сенс. Такий підхід дозволяє побачити мистецький об’єкт як у «Пієті», так і в народній скульптурі; як у батальному живописі, так і в експериментах дадаїстів; як у симфонії для фортепіано з оркестром, так і в лініях, залишених на серветці в кав’ярні. Річ, утім, не в помноженні творів. Якщо шукати втілених сенсів, змінюються запитання, які ми ставимо світові: ідеться вже не про те, чи щось має право носити високе звання мистецтва (бо, по-перше, має, а по-друге, саме звання втрачає ореол високості), а про те, як ця мистецькість працює і чому нам так складно буває її визнати. У цьому номері «Вербуму» ми говоримо про погляди на мистецтво і про несподівані форми, яких воно здатне набувати.

№ 52: Як працює Церква?

За якими законами та принципами живе сьогодні Католицька Церква? Яке місце належить у ній єпископові? Як молоді теологи можуть отримати гранти на подальші наукові розвідки і чому долучення до міжнародної наукової спільноти таке цінне? З чого живуть чернечі спільноти і як влаштований їхній побут? Як виникло військове капеланство й чи має духовенство право зі зброєю в руках боронити власну землю? Про це ми розмірковуємо в новому номері «Вербуму».

№ 51: Слабкість тіла

Щоб створити тексти для цього випуску, автори послуговувалися руками. Прочитати їх нам дозволяють очі. Ми повсякчас реагуємо на звуки, запахи, образи, дотики – і самі звучимо, пахнемо, маємо вигляд, торкаємо. Тіло – це фундамент людського існування, пізнання довколишнього світу та взаємодії з ним; це осередок нашої душі й фортеця самості. А водночас це крихке начиння, яке так легко скривдити, пошкодити, знищити. Воно, зрештою, саме собою смертне. Напередодні урочистості Всіх святих ми розмірковуємо про парадокс людської тілесності, у якій вразливість єднається з гідністю дитини Божої й надією на воскресіння та прославлення.

№ 50: Світ у кольорі

Яким постає для нас світ крізь призму різнобарв’я і чи відчуваємо ми його глибше, коли звертаємо увагу на буяння кольорів? Як фотографія в сепії повертає нас до тіней минулого і чи може вона показати буденність по-новому? Чи є кольори, притаманні якимсь окремим куточкам на землі? Що символізують кольори літургійних шат? Чому фізично недосконалий зір у нашій свідомості здатен витворити цілісне зображення з нечіткої мозаїки плям і чи має колір онтологічний статус? Зрештою, чому ми схильні занурюватися в сутінки, руйнуючи глибину взаємин з Богом та світом, і що криється за сірим, позбавленим барв буттям? Про це ми розмірковували в новому номері «Вербуму».

№ 49: У затінку бібліотеки

Нинішньою цивілізацією ми завдячуємо тому, що наші предки навчилися зберігати, примножувати й передавати знання. Упродовж тисячоліть головним засобом для цього всього була книжка – і, кажуть оптимісти, ним і залишиться, коли світ остаточно знеструмить якась із воєн. А тому бібліотека – це потенційно щось значно більше, ніж проста колекція схожих артефактів: вона об’єднує голоси, готові промовити, збирає історії, всотує пам’ять. Навіть якщо невеличка, вона вабить обіцянкою пізнання. Петрарка мав рацію, коли скромно писав: «Моїй бібліотеці не бракує освіченості, хоч і належить вона неосвіченій особі». У цьому випуску «Вербуму» ми говоримо (треба визнати, трохи закохано) про книгозбірні – від давньої Александрійської, повної легкозаймистих папірусних сувоїв, до сучасних електронних, майже незнищенних, бо здатних безкінечно помножуватися.

№ 48: Процеси канонізації

Що таке канонізаційний процес і чому святі важливі для християнського світу? Як досвід зустрічі з невдаваним молитовним життям у любові Божій може докорінно змінити нас самих? Чому християни вшановують тіла святих? Зрештою, як тоталітарні системи XX століття намагаються використати християнське світовідчуття й чи не перетворило це їх на ерзацрелігії? Про це ми розмірковували в новому номері «Вербуму».

№ 47: Книжки і ті, хто їх робить

Думаючи про книжки, ми зазвичай згадуємо автора й текст, а іноді записуємо до співучасників творення сенсу ще читача. Проте на дорозі від автора до читача є чимало зупинок, про які нам і йдеться в цьому випуску «Вербуму»: це видавці, перекладачі й редактори, критики й рецензенти, книгарні й фестивалі. Завдяки їм читач зустрічається з книжкою, а книжка виявляється саме така, як є.

№ 46: Межі влади II

У новому номері «Вербуму» продовжуємо розмірковувати про владу, її межі та їх переступи. Чому для християнського розуміння влади притаманна, успадкована від римського права, багатоликість? У чому різниця між поняттями potestas та auctoritas? Чи існують межі догмату про папську непомильність та у випадку впадіння понтифіку у формальну єресь, який Церковний орган має то констатувати? Яким чином католицький письменник несе відповідальність за політичні криваві події та якою може бути, хай там одинока, але непевна словесна боротьба? Зрештою, про що нам сьогодні говорить фільм «Колонія «Дігнідад»» та чи вчать нас спротиву історичні та мистецькі свідчення?

№ 45: Нелюбі почуття

На що перетворюється наше життя, коли ми поглинуті нелюбими почуттями? Який шлях подолання депресії, викликаної виразною крихкістю нашого буття, пропонує самим своїм життям філософ Едіта Штайн? Як психоаналіз говорить про меланхолію, за якими критеріями відрізняє її від депресії та чому в основі творення прекрасного лежить саме меланхолія? Чи так вже й шкідливі негативні емоції та що є їх психофізіологічною основою? Зрештою, як душпастирі працюють зі стражденними людьми та чи варто залучати до такої співпраці психологів? Про це у новому номері «Вербуму» ми розмірковували з нашими авторами.

№ 44: Суспільні комунікації

У неспокійні часи вкрай необхідна мова, яка ясно називає речі їхніми іменами. На жаль, мова публічних дискусій, замість бути знаряддям порозуміння, часто тільки поглиблює розколи в суспільстві. У цьому номері «Вербуму» ми придивляємося до того, як варто говорити (і часом мовчати), щоб будувати мости, а не палити їх, – тобто до проблеми суспільних комунікацій в епоху інформаційної перевантаженості.

№ 43: Межі влади

Якою має бути відповідь Церкви на неприйнятне розширення меж влади? З чого виростає здатність чинити опір тоталітарній системі? Як, прокинувшись одного ранку за комуністичного режиму, противитись йому самим своїм життям? Які наслідки для цьогосвітньої ситуації Церкви мало її узаконення Міланським едиктом? Чим був для юдеїв і римлян процес над Ісусом Христом та як у ньому зустрілися релігійна й політична складові? Про владу та її викривлення ми розмірковували на сторінках цього випуску «Вербуму».

№ 42: Сенс минущого

Ми в цьому світі – тільки подорожні. І кожному знайоме відчуття тимчасовості й минущості. У новому випуску «Вербуму» ми придивляємося до цього досвіду, як в особистому вимірі, так і в спільнотному, зокрема на еклезіальному рівні. Адже не тільки окремі люди – паломники на цій землі, а й ціла видима Церква є Церквою мандрівною.

№ 41: Час переходу

У чому полягає християнське часосприйняття та який символізм криється за часом переходу? Як пов’язані есхатологічний месіанський час і звичний нам хронологічний час? Чим небезпечне перетворення Церкви з мандрівної на міцно вкорінену в цьому світі? Як молитва, час і прославлення Бога доповнюють одне одного в домініканській Літургії годин? Як казкові обряди ініціації говорять про перехід з одного екзистенційного стану до іншого? Зрештою, як музика, найбільш нематеріальне з мистецтв, переносить нас на новий щабель духовності? Про це ми розмірковували разом із нашими авторами у новому номері журналу «Вербум».

№ 40: Старість

Літо асоціюється з відпочинком і юністю. Проте варто пам’ятати, що після нього надходить осінь. Усі пори року пов’язані між собою – як і пори людського віку – і по-справжньому зрозуміти їх можна тільки в тому разі, якщо сприймати цілісно, не відриваючи одну від іншої. Тому нам здалося, що в іще одному літньому випуску «Вербуму» буде доречно поговорити про старість, яку іноді називають осінню життя.

№ 39: Сила тяжіння

Що щоденно спонукає нас підводитися з ліжка та діяти у цьому сповненому негараздів світі? Чи почуття буденного щастя свідчить про віднайдене нами покликання? Якою є радість осіб богопосвяченого життя та чому великодушна любов у внутрішній свободі слугує доказом ствердної відповіді на Божий поклик? Чи суголосна популярна нині розрада життям у стилі хюґе з Христовим життям як християнським мірилом святості? Якими засобами кіно говорить про тиху буденну радість та віднайдення самого себе? Про це ми розмірковували разом із нашими авторами.

№ 38: Світ рукотворний

У цьому номері «Вербуму» пропонуємо придивитися до того, що створене й виплекане людськими руками. Наша редакційна робота полягає здебільшого в тому, щоб читати й писати тексти, проте ми чудово розуміємо, що це тільки невеличка частина життя. Варто пам’ятати про речі, які ще можна робити руками, крім натискання на комп’ютерну клавіатуру.

№ 37: Обличчя Іншого

«Вербум» знову звертається до теми обличчя та знеособлення як наслідку втрати лиця. Як Бог відкриває Свій Лик обраному народові, коли таке відкриття сягає апогею, чому лише по смерті можливо побачити Бога лицем до лиця? У чому причина зникнення обличчя з сучасного мистецтва, чи ховається щось за нашими аватарами в соцмережах і як суспільство наскрізних медіа впливає на аутизацію дітей? Як витіснене з сучасного секулярного світогляду персоналізоване зло повертається через чорний хід масової культури, а екранний і книжковий серійний убивця акумулює традиційні диявольські риси? Зрештою, як документальне кіно занурюється в особу через зосередження великого плану на людському обличчі? Про це ми розмірковуємо разом із нашими авторами.

№ 36: Мандрівки й паломництва

Ходіння, хоч і може здаватися одною з найпростіших для людини речей, іноді виявляється складною, а деколи – захопливою справою. Літо – це час подорожей і паломництв, час активного пересування з місця на місце, виходу за межі звичного середовища й відкривання великого світу. І ця природна діяльність приховує в собі метафізичні, духовні таємниці, до яких ми хочемо придивитися в новому номері «Вербуму».

№ 35: Розпізнавання

Новий номер «Verbum» присвячений розпізнанню як засадничій категорії християнського життя. Як три кроки на шляху до розпізнання, що її пропонує папа Франциск, актуалізують домініканську душпастирську традицію та головний девіз Ордену Проповідників? Як Св. Тома Аквінський у фундаментальному для всієї подальшої моральної теології тексті «Сума теології» розумів совість, людські акти, чесноти та пристрасті і у якому зв’язку вони перебувають з обов’язками і законами? Як його вчення було перетлумачено модерними моралістами XVII ст.? Які правила духовного розпізнання пропонує «батько єзуїтської педагогіки» Св. Ігнатій Лойола у боротьбі за духовне очищення? Зрештою, які духовні, інтелектуальні та правові сенси приховує латинське поняття «conscientia» та як кожен з них корелює з таїнством сповіді ? Про це ми розмірковуватимемо з нашими авторами.

№ 34: Лицем до лиця

У цьому випуску «Вербуму» ми придивляємося до людських облич. Як слушно зауважує в першому тексті польський філософ отець Юзеф Тішнер, «предмети мають вигляд, люди мають обличчя. Предмети постають у вигляді, обличчя об’являються». Про об’явлення найглибшої суті людини в обличчі ми й розмірковуємо, з різних боків намагаючись зазирнути поза очевидне, позірне, поверхове.

№ 33: Церква й гомосексуальність

Новий номер «Verbum» присвячений гомосексуальності як одному з найгучніших викликів сучасності. Якою є офіційна позиція Католицької Церкви щодо гомосексуальності та гомосексуальних актів та на чому вона ґрунтується? Яким чином має здійснюватися душпастирство осіб з гомосексуальною схильністю та яким є їх покликання? Чи відрізняється ставлення Православних Церков до цієї проблеми? Чому з перспективи онтології, права та моральної теології одностатевий шлюб не може вважатися легітимним? Зрештою, чому маніфестації «на захист прав дітей і сім’ї», карнавалізуючись та драматизуючись, починають грати невластиву їм соціальну роль? Про це ми розмірковуватимемо разом з нашими авторами.

№ 32: Розповідати історії

Одним із важливих джерел нашої культури було розказування історій. Міфи розповідали про те, як усе почалося, легенди передавали зразки поведінки, казки відкривали скарбницю мудрості поколінь. Ми носимо під повіками світ, збудований із почутих історій, – і як неможливо від нього втекти, так не вдасться без нього й жити. Цей номер «Вербуму» присвячений розповіданню історій, і нам здалося, що природно буде зробити його діалогічним. У чотирьох інтерв’ю ми спілкуємося з людьми, чиє життя так чи інакше пов’язане з оповідями, і придивляємося до різних вимірів сучасного наративного мистецтва.

№ 31: Політична теологія

Новий номер журналу «Вербум» - це короткий вступ до теорії політичної теології, чий голос у XXст. гучно пролунав по всьому світу. Які релігійні сенси приховані у сьогоденних правових та державницьких практиках? Чому богословська дискусія між Св. Августином та Пелагієм нагадує політичну дискусію між консерватизмом Карла Шмітта і сучасним йому лібералізмом? Чи може політика бути секулярною та чи здатна релігія слугувати етичним фундаментом для політичних рішень? Як пов’язані канонічне та світське право та як вони впливають одне на одне. Зрештою, як з перспективи політичної теології описати Революцію гідності та чому, концептуалізуючи її, ми обов’язково стикнемося з теологією політичного?

№ 30: Ремесло і мистецтво проповіді

Отець Юзеф Тішнер казав, що йому ще не довелося зустріти нікого, хто втратив би віру, читаючи «Капітал» Маркса, зате траплялося чимало тих, хто втратив віру, слухаючи свого настоятеля. І хоча в цьому вислові є публіцистичне перебільшення, та він усе-таки вказує на важливу проблему Церкви. Від того, як ми – не тільки священики, а й звичайні парафіяни – проповідуємо Євангеліє, залежить якість християнського життя в сучасному світі. Проповідницькому ремеслу й мистецтву і присвячений цей випуск «Вербуму».

№ 29: Екотеологія

Лише нещодавно проблема охорони довкілля з’явилася в офіційних документах Церкви; особливої уваги тут заслуговують екологічні ініціативи Патріарха Варфоломія й Папи Франциска. Утім, у цьому випуску ми хочемо придивитися не тільки до теоретичних розважань, а й до практичних підходів, які пропонують нові стосунки людини з навколишнім середовищем.

№ 28: Джон Генрі Ньюмен

Новий номер журналу «Вербум» присвячений постаті блаженного кардинала Джона Генрі Ньюмена та його ролі у розквіті англійського католицизму. У чому полягає парадоксальність Ньюмена для тогочасного і сьогоденного суспільства і чому нам досі важко сприймати «святих інтелектуалів»? Як вплинув Вікторіанський романтичний світогляд на діяльність Ньюмена? Як співвідносяться Папська непомильність, вірність світській владі та голос совісті для віруючого католика? Зрештою, як виглядав та чим переймався Оксфордський рух, у початків котрого стояв Блаженний кардинал?

№ 27: Євангелізація красою

Досвід прекрасного може стати переламним для духовного життя: мистецтво має силу перевертати наш світ – і цим воно схоже на зустріч із Богом. У цьому номері «Вербуму» ми замислюємося про взаємні впливи краси і віри.

№ 26: Соціальне служіння Церкви

Стає дедалі зрозуміліше, що католики не можуть обмежити своєї діяльності молитвою. Це, звісно, основа християнського життя, та вона закликає до активних дій, скерованих на покращення суспільного життя. Саме цей зв’язок між духовним життям і життям суспільним уже понад сто років досліджує католицька соціальна доктрини. Цій темі присвячений і поточний номер «Вербуму».

№ 25: Комікси

У цьому номері журналу «Verbum» ми зануримось у світ коміксів як невід’ємної складової сучасної культури. Яка історія коміксу та чи можна його вважати повноцінним видом мистецтва? Яким чином «Геллбой» переглядає світову міфологію? Як «Вартові» Алана Мура стверджують кінець «героїчної епохи» та чому фігура супергероя є настільки неоднозначною для сучасного суспільства? Чим відрізняється європейський графічний роман від американського коміксу та в чому полягає особливість франко-бельгійської школи коміксистів? Нарешті, як графічний роман працює з досвідом «викорінення» та чи придатний комікс для осмислення травм? Про це ми розмірковуємо разом із нашими авторами.

№ 24: Місця пам’яті

У новому номері «Verbum» ми розмірковуватимемо над місцями пам'яті як фундаментом нашої ідентичності. Що таке культура пам’яті та коли виникає саме поняття «місця пам’яті»? Історія - це загалом про всіх, чи це радше сукупність індивідуальних історій певного часу та місця? Як на рівні мови ми розділяємо індивідуальну та колективну пам'ять? Зрештою, чому міста переповнені монументами, на які ніхто не звертає увагу та чи варто навчитися їх помічати?

№ 23: Що творить спільноту в парафії?

Парафія – базова адміністративна одиниця Католицької Церкви. Але це частина не тільки адміністративної структури, а й живого церковного організму. Саме в парафіях більшість католиків переживає своє християнське покликання. Тому спільні роздуми про місію й завдання парафії здаються нам дуже важливими.

№ 22: Міста, які ми творимо

У цьому номері «Verbum» ми продовжуємо розмову про місто як особливий символічний простір. Які сенси лежать у засновку архітектоніки міста? Чим сучасним містянам загрожує технократична етика споживацтва та як вона віддзеркалюється у просторі міста? Чим для нас була та чим нині є архітектурна спадщина післявоєнного радянського модернізму? Про це ми розмірковуємо разом із нашими авторами.

№ 21: Іов

У католицькій традиції Великий піст починається з посипання голови попелом. Цей літургійний жест має нагадувати, що ми з пороху постали і в порох повернемося. Справді, Великий піст – це час особливо гострого відчуття минущості цього світу, час усвідомлення людської малості й недосконалості, час покори й каяття. За провідника цим покутним періодом ми обрали старозавітного Іова.

№ 20: Міста, де ми живемо

Новий номер журналу «Verbum» присвячений місту як унікальній формі людського співіснування. Як і чому виникли найдавніші відомі нам міста? У чому полягає символічна відмінність міста від інших форм організації суспільства? Які різноманітні сенси має місто Єрусалим у текстах Святого Письма? Зрештою, людина та місто формують єдиний нероздільний організм, чи ми змушені боротися за наше існування у все більше поглинаючому нас просторі? Про це ми розмірковуватимемо разом з нашими авторами.

№ 19: Справи сімейні

№ 18: Навіщо Церкві держава?

У цьому номері «Verbum» пропонуємо звернутися до теорії та практики відносин Католицької Церкви і світських держав у контексті 90-ліття підписання Латеранських угод. Чи підлягає політичне життя католика моральним принципам, чи автономне від них? У чому полягає сенс католицької соціальної доктрини? Яке місце в житті й новочасній історії Церкви посідають право та політика? Про це ми розмірковуємо разом із нашими авторами.

№ 17: Душа і машина

Новий номер журналу «Verbum» присвячений відмінності між штучним і людським інтелектом. Чи є людська особа «комп’ютером з плоті» або вона має дещо більше – щось, що неможливо звести суто до біохімічної активності мозку? Зрештою, чим є і що лежить у засновку людської особи? Про це ми розмірковуватимемо разом з нашими авторами.

№ 16: Як ми пам’ятаємо?

У цьому номері «Вербуму» пропонуємо поговорити про тему пам’яті. У кожного з нас є спогади, кожен по-своєму вибирає, що пам’ятати, а щось забуває. Наше ставлення до минулого спирається на стратегії запам’ятовування й забування. Цей непростий процес, який вибудовує нашу ідентичність, стає ще складніший, коли йдеться про колективну пам’ять. Як пам’ятають спільноти чи народи?

№ 15: Служіння слову

Домініканська харизма безпосередньо пов’язана зі служінням слову. Звісно, тут ідеться не тільки про проповіді під час Літургії, а й про цілісне ставлення до слів, якими ми послуговуємося. Цей другий аспект важливий, утім, не тільки для домініканців, бо сьогодні можна помітити втрату поваги до слова: і на рівні «мови ненависті» чи словесної агресії, якої так багато в інтернеті, і на значно бентежнішому рівні загальної байдужості до того, що і як ми говоримо. У цьому номері «Вербуму» ми обговорюємо проблеми слова – а заразом і те, що насправді означає бути його служителями.

№ 14: Вигадані світи

Новий номер «Verbum» присвячений фантастичним літературним світам. Чому письменники мають потребу у створенні уявних світів, а читачі прагнуть поринути у них? Яким чином магічні літературні образи можуть розповісти про істини християнства та допомогти у євангелізації? Про це ми розмірковуватимемо разом з нашими авторами.

№ 13: Церква в публічному просторі

Проблема присутності християн у публічному просторі завжди пробуджувала чимало емоцій. Ми добре знаємо доктрину відділення Церкви від держави – і, особливо в католицизмі, дуже її цінуємо. Та чи означає вона, що Церква мусить цілковито усунутися з суспільного життя й не висловлюватися про публічні справи? Чи в ім’я секулярності й толерантності католикам потрібно приховувати свої переконання? У цьому номері ми розмірковуємо не про взаємими Церкви з державою, а про те, яку роль у суспільстві мають відігравати християни.

№ 12: Домініканська родина

У чому полягає домініканська харизма? Чи покликані домініканці лише плекати світло розуму, аби сягати Бога людським інтелектом та проповідувати Божу любов? Не тільки. Новий номер «Verbum» пропонує подивитися на розбудову домініканської харизми протягом століть, на особливості суто домініканської духовності, на діалог як неодмінну складу проповіді та, врешті-решт, на таємницю втілення як центр христології та християнського життя.

№ 11: Воплочення як вступ до християнства

У святковому номері «Verbum» пропонуємо поглянути на теми Втілення та християнського буття в сучасному світі. Пов’язані вони не тільки з Різдвом, коли Втілене Слово об’являється світові, а й із 50-річчям видання «Вступу до християнства» Йозефа Рацінґера.

№ 10: Смертна кара

У контексті нещодавно внесених змін до Катехизму новий випуск журналу «Verbum» звертається до складного питання смертної кари. Разом з нашими авторами ми розглянемо біблійні, богословські та філософські аспекти зв’язку між Божим та людським законом, злочином та прощенням, справедливістю та милосердям.

№ 9: Адвент – час чекання

У цьому випуску журналу «Verbum» пропонуємо тему передріздвяного чекання. З одного боку, ми намагаємося поглянути на саме явище очікування, а з іншого, звертаємося до літургійного періоду Адвенту.

№ 8: Жертвоприношення

У новому номері журналу «Verbum» ми звернемося до спадку видатного французького антрополога Рене Жірара, щоб підступитися до складного питання: чи існує зв'язок між насильством, релігією та суспільством? Та який зв'язок має місце між жертвопринесенням та милосердям? Над цими питаннями ми розмірковуватимемо разом з нашими авторами.

№ 7: Катехизм Католицької Церкви

Іноді здається, що слова «катехизм» і «катехизація» належать до католицького словника й перебувають поза сферою зацікавлень інших християн, а тим більше невіруючих. Можливо, зрозумілішим для загалу було б визначення «просвітницька діяльність», ближче до ментальності сучасної людини, – але воно, на жаль, асоціюється з Просвітництвом, яке цілеспрямовано запроваджувало альтернативну християнській програму навчання й виховання. У цьому випуску «Verbum» ми придивляємося до катехизму й катехизації, прагнучи відповісти на запитання про їхні суть і сенс.

№ 6: Як виховувати по-християнськи?

Ми певні, що в християнській моделі виховання можна використовувати далеко не кожен педаогічний метод. Крім етосу, про який ішлося раніше, треба випрацьовувати християнські виховні методи, а ще – створювати інституції. Темам методів та інституцій і присвячений цей випуск.

№ 5: Християнське виховання

Чи ідея християнського виховання не втратила актуальності? Ми віримо, що ні. Складники християнського виховання – це не тільки певний етос і метод, а й інституції, в нього залучені. У першому випуску на цю тему ми придивимося до основ етосу християнського виховання.

№ 4: Європа, якої ми не втратили

За простим словом «Європа» тягнеться цілий шлейф асоціацій, нехай не завжди усвідомлених. «Європа» – це щось про культурну спадщину, про сукупність цінностей, про нюанси ставлення до світу й людей, які в ньому поруч із нами мешкають, про естетику, про відповідальність.

№ 3: Людина перед лицем смерті

Щодо одного ми можемо бути певні: колись життя скінчиться і прийде смерть. Вона пробуджує в людях різні реакції – від бунту, нерозуміння та спроб приручення й аж до тихого примирення. Кожен по-своєму змагається зі смертю, якої не уникнути. І саме до цих відповідей на смерть ми придивляємося в новому випуску журналу «Verbum».

№ 2: Хто така молодь?

Молодість – це час ставити запитання й робити вибори, етап стрімкого дозрівання і зростання, коли особа розвиває навички, зацікавлення, знання про світ. Та щойно ми намагаємося знайти якесь точніше визначення, провести вододіл між молодістю й дитинством чи зрілістю, стає очевидною сумнівність жорстких обмежень, до яких доводиться вдаватися. У новому номері «Verbum» ми поміркуємо про те, хто ж така молодь, і про значення для молодих людей – особливо католиків – асамблеї Синоду єпископів, яка саме триває у Ватикані.

№ 1: Читати варто

У першому номері «Verbum» ми міркуємо про те, чи зміна носія не впливає також на наше ставлення до змісту. Цифрову революцію можна порівняти з винаходом Гутенберга: доступ до всього накопиченого знання зненацька стає значно масовіший. А проте чи добре ми використовуємо цей новий носій змісту й чи не зазнає наш підхід читання неминучих змін? Угорський автор Шандор Мараї писав, що «в рукавичках неможливо читати. […] Читач мусить голими пучками пальців відчувати, торкатися сторінок книжки». З електронного носія теж не вдасться читати в рукавичках, та залишається запитання, чи позбавлена «тілесності» книжка не втрачає індивідуальності.

АВТОРИ

  • C. Марія OSB
  • Папа Бенедикт XVI (Йозеф Рацінґер)
  • Юзеф Августин
  • Джорджо Аґамбен
  • Петро Балог
  • Роберт Баррон
  • Андрій Баумейстер
  • Річард Бек
  • Папська біблійна комісія
  • Ольга Бойніцька
  • Малгожата Борковська
  • Роман Брандштеттер
  • Олексій Браславець
  • Єва Бучек
  • Софія Вдовченко
  • Конгрегація віровчення
  • Максим Віхров
  • Маріуш Возняк
  • Катерина Воїнська
  • Яцек Воронецький
  • Вірджинія Вулф
  • Джерард Г’юз
  • Владислав Гаврилов
  • Євген Гальона
  • Елеонора Гарднер
  • Проспер Ґеранже
  • Антон Герасименко
  • Ольга Герасименко
  • Надійка Гербіш
  • Войчех Ґєртих
  • Марек Ґжеляк
  • Кшиштоф Ґживоч
  • Од Гієт
  • Ярослав Глодек
  • Галина Глодзь
  • Ігор Гнюс
  • Кирило Говорун
  • Матеуш Годек
  • Якуб Гонцяж
  • В’ячеслав Гриневич
  • Михайло Грушевський
  • Теа де Ружмон
  • Паризька Декларація
  • Хосе-Луїс Мартін Дескальсо
  • Массімо Карло Джанніні
  • Oксана Довгополова
  • Марсель Енафф
  • Миколай Еппле
  • Федір Ернст
  • Павел Жевуський
  • Павло Зінченко
  • Галина Качур, Ілля Сушенцев
  • Павло Карашкевич
  • Юлія Карпицька
  • Максим Карповець
  • Барбара Кассен
  • Ян Качковський
  • Галина Качур
  • Ґрент Кеплен
  • Олег Кіндій
  • Ян Анджей Клочовський
  • Віктор Комарницький
  • Павел Конярек
  • Ратрамн Корбійський
  • Жорж Марі Мартин Котьє
  • Олег Коцарев
  • Маріуш Кравєц
  • Віталій Кривицький
  • Юлія Крістева
  • Юлія Кропив’янська
  • Яна Кубишкіна
  • Олена Кулигіна
  • Віра Курико
  • Володимир Кусьнеж
  • Маґдалена Кшептовська
  • Августин Лабардакіс
  • Зіна Левітіна
  • Анастасія Левкова
  • Марта Леках
  • Марґеріт Лена
  • Юрій Ліфансе
  • Лідія Лозова
  • Микола Лучок
  • Тарас Лютий
  • Олег Магдич
  • Еллісон Маєр
  • Чарлз Макнамара
  • Ірина Максименко
  • Ольга Максимчук
  • Джон Пантелеймон Мануссакіс
  • Богдана Матіяш
  • Володимир Мороз
  • Даніель-Антонін Мортьє
  • Костянтин Москалець
  • Роберт Музіль
  • Марцін Напюрковський
  • Павло Недашківський
  • Пшемислав Новаковський
  • Джон Генрі Ньюмен
  • Фланнері О'Коннор
  • Петро Октаба
  • Дмитро Ольшанський
  • Олександр Охріменко
  • Ірина Пасько
  • Олена Пелешенко
  • Анн-Марі Пельтьє
  • Аліна Петраускайте
  • Ольга Петренко-Цеунова
  • Віктор Петров
  • Януш Пида
  • Євген Пілецький
  • Серве Теодор Пінкерс
  • Галина Помилуйко
  • Лукаш Попко
  • Кшиштоф Поросло
  • Ольга Приходько
  • Ірина Пустиннікова
  • Сергій Рафальський
  • Франсуа Рено
  • Яна Рішко
  • Джессіка Робертсон
  • Катя Рудик
  • Анастасія Рябчук
  • Яцек Салій
  • Вікторія Семенова
  • Олексій Сігов
  • Олег Сілін
  • Альона Сіліна
  • Альона Сіліна, Олег Сілін
  • Віталій Слободян
  • Ксенія Сокульська
  • Ірина Старченко
  • Юлія Стахівська
  • Кирило Степанян
  • Ярослава Стріха
  • Войчех Сурувка
  • Максим Тимо
  • Віта Титаренко
  • Юзеф Тішнер
  • Жан-Марі Роже Тіяр
  • Якуб Турбаса
  • Остап Українець
  • Едвард Фейзер
  • Борис Філоненко
  • Джон Мітчелл Фінніс
  • Папа Франциск
  • Руслан Халіков
  • Варвара Холодна
  • Віталій Храбатин
  • Джон Хрісавгіс
  • Ольга Чапля
  • Олександр Черноглазов
  • Юрій Чорноморець
  • Крістоф Шенборн
  • Єжи Шимік
  • Соломія Щур
  • Максим Яременко