У цьому випуску «Вербуму» ми придивляємося до давно знайомих ідей і явищ — літературних канонів, історії Йоана Хрестителя, уявлення про Церкву як польовий лазарет, — аби краще зрозуміти їхню суть чи принаймні відкрити в них нові, неочевидні відтінки значення. Інтерпретативна мандрівка не завжди виявляється простою, проте вона неодмінно цікава — тож приєднуйтеся.

У першому тексті випуску Ольга Петренко-Цеунова говорить про парадокси канонів — тобто переліків текстів, щодо важливості яких (для віри, літератури, окремої наукової галузі абощо) начебто всі погоджуються. Та хоча канон здається непорушним стовпом, він завжди виникає в певних соціальних і культурних обставинах, а тому може (мусить?) змінюватися разом із ними.

Анастасія Рябчук розмірковує про роль Йоана Хрестителя, спираючись як на біблійний переказ, так і на мистецькі інтерпретації; надто ж авторку цікавлять ікони й полотна, на яких Йоан з Ісусом зображені малюками, які майже не відрізняються один від одного. Що означає ця схожість? Яку правду про віру — і про себе — ми можемо в ній прочитати?

Ольга Герасименко препарує метафору Церкви як польового госпіталю, знімаючи з неї обгортку звичайної побожної банальності й придивляючись до того, як працює, власне, польова медицина. Санітарний окоп, польовий лазарет, військовий госпіталь — усі ці етапи піклування про поранених воїнів придатні до розгортання теологічних (а конкретніше, есхатологічних) аналогій.

Завершує випуск текст Уляни Кирчів, у якому поезія зустрічається із філософією, а теологічні роздуми про віру, надію, любов і мудрість, із якої вони виходять, — із досвідом безпосереднього переживання (чи бодай прагнення) цих чеснот у дуже конкретному історичному контексті: війни, втрат, боротьби за свободу й цінності. Яких відтінків набувають богословські концепції, коли стають частиною такого досвіду?