Щоби злякатися потенційної можливості встановлення якоїсь досконалої системи, що пануватиме над нами, достатньо згадати, що ми самі — не зовсім досконалі, не цілковито передбачувані, не вкладаємося в суворі норми ні тілами, ні думками, ні душами. А якщо врахувати, що будь-який утопійний проєкт тут, на землі, буде плодом такої самої неідеальної людини — може, хіба трошки більше спраглої влади, трошки впевненішої у своїй непомильності й готової на трошки більше насильства, ніж середньостатистична особа, — стає особливо жаско. У цьому випуску «Вербуму» ми розмірковуємо про те, як прагнення до ідеалу поєднується з людськими недоліками — і з найбільшою перешкодою з усіх, свободою волі.