Коли книжник запитує Ісуса: «Хто мій ближній?» — то чує у відповідь притчу про доброго самарянина. Цей біблійний фрагмент сьогодні набуває аж якоїсь страшної актуальності. Раніше, читаючи його, ми зазвичай приміряли на себе роль самарянина; нині ж гостро відчуваємо, як це — бути напівмертвим чоловіком, що потребує допомоги, чиєїсь, будь-чиєї. І дедалі краще розуміємо, як сильно пов’язані ці два стани, два боки медалі: підтримувати й бути підтримуваним, ділитися й отримувати, берегти й шукати захисту. Тож у цьому випуску «Вербуму» ідеться про ближніх — про тих, хто перебуває поруч із нами, нехай навіть не фізично; про тих, зв’язок із ким не рветься попри страхіття, що відбуваються навколо; про тих, завдяки чиєму буттю ми й самі відчуваємо силу бути.