№ 130: Естетика віри

Як істоти, у яких плоть нерозривно поєднана з духом, усі свої знання про реальність ми здобуваємо завдяки тілу: ми дивимося, куштуємо, слухаємо, торкаємо, а вже потім осмислюємо. Навіть найглибші інтелектуальні абстракції, навіть найметафізичніші ідеї народжуються з тілесної взаємодії зі світом. І матерія, із якою нам доводиться мати справу, звісно, впливає на те, що ми думаємо й відчуваємо. Тож цей випуск «Вербуму» розмірковує про зовнішній бік віри: про розмаїті матеріальні прояви побожності, про видимі знаки та те, що ми ними (іноді ненавмисно) комунікуємо, про способи наблизитися до невимовного й невловного через слова й образи.