Про чекання чудес, яке кожному нашому дневі додає адвентового відтінку, пише Надійка Гербіш. Дива мають діалогічну природу. Бог вказує ними на шлях, яким людині належить прямувати. А молитися про них – це «ніби попросити Його взяти мене за руку й повести в місце, яке Він мені приготував; смиренносердо виявити бажання сповнити Його волю; розпізнати Його голос поміж тисячі інших».
Анастасія Рябчук – ненавмисно підхоплюючи думки Папи Франциска з цьогорічної вігілійної проповіді – пише про чудо благодаті, проявлене в Різдві й чеканні на нього. Хай як ми намагаємося підготуватися, та все одно опиняємось у ситуації святого П’єра Фавра, який 25 грудня 1545 року писав у щоденнику про смуток з приводу не прибраної до свята оселі – і про радість від того, що Ісус усе одно приходить до неї.
Отець Ігор Гнюс OP пропонує церковний погляд на чудеса – виняткові події, ініціатором і причиною яких є Бог. Чудесне завжди трапляється в нашому досвідному світі, і завдяки цьому до нього можна, навіть потрібно підходити з критичним розумом і знаннями, отриманими з навколишнього світу; але ще одна неодмінна умова розпізнавання чуда – це добра воля, яка відкриває людину до Божої правди та блага.
Олена Пелешенко розповідає про те, як до пошуків такого блага підходила середньовічна культура. У свідомості тогочасних людей, як і на їхніх картах світу, земне поєднувалося з небесним, а повсякдення – з чудесами. Шукання раю на землі було не метафорою, а майже реалістичним проєктом: людей вигнано з Едему, але сам він не зник, а отже, є шанс якимись шляхами дістатися туди, де можливе первозданне щастя.
Юлія Карпицька розповідає про різдвяні фільми: не просто ті, де дія відбувається у правильний сезон і з належними декораціями, бо ж «хороший настрій + какао + ялинка + Санта Клаус + подарунки» – це ще не Різдво; а ті, у яких не бракує надії, міжлюдського тепла й відчуття дива. Чудеса трапляються, люди здатні змінюватися на краще, у світі й у нас самих завжди є місце для добра – ось про що нагадує хороше різдвяне кіно.
