fbpx
Verbum
  • Головна
  • Матеріали
  • Проєкт
No Result
View All Result
Verbum
No Result
View All Result
Home № 28: Джон Генрі Ньюмен
Home № 28: Джон Генрі Ньюмен

Ньюменові контексти, або про штучну кому

by Олексій Браславець
24 Квітня 2019
in № 28: Джон Генрі Ньюмен
Share on FacebookShare on Twitter

У середині лютого 2019 року Папа Франциск уповноважив Конгрегацію в справах канонізації святих видати декрет про канонізацію англійського кардинала Джона Генрі Ньюмена.

Ньюменові контексти, або про штучну кому

Джерело: Джон Еверетт Мілле/Христос у батьківському домі

Прочитавши лише коротку біографію майбутнього святого Вселенської Церкви, подану на сайті ватиканських новин, навряд чи можна вповні зрозуміти, ким був для Католицької Церкви в Англії кардинал Ньюмен. Він народився в Лондоні 1801 року, у молоді літа отримав дияконські свячення в лоні Англіканської Церкви, та після довгих духовних пошуків дійшов висновку, що має навернутися на католицизм. 1847 року був висвячений на католицького пресвітера, а 1879 – удостоєний кардинальської гідності. Помер кардинал Джон Генрі Ньюмен у Бірмінгемі 11 серпня 1890 року й був беатифікований 19 вересня 2010 року, під час апостольського візиту Бенедикта XVI до Великої Британії.

Утім, щоб глибше зрозуміти Ньюменову роль у відродженні католицизму на Альбіоні й повніше усвідомити особливості його душпастирства, варто придивитися до історичного й культурного тла, на якому він діяв.

Стюартіанство

Джон Генрі Ньюмен народився, коли добігала кінця майже столітня історія змагань нащадків Стюартів за шотландську й англійську корони та, урешті-решт, за британський престол. 1807 року, коли Ньюмену йшов сьомий рік, в Італії помер останній із династії Генріх Бенедикт Стюарт, який – о ці дивні знаки Провидіння – був іще й кардиналом Римської Церкви, деканом Священної колегії кардиналів. Його поховали у ватиканській базиліці святого Петра, а династія Ганноверів, попри протестантське віросповідання, вшановувала його пам’ять і фінансувала утримання могили.

Для англійських і шотландських католиків постать кардинала Стюарта була подвійним символом: з одного боку, стародавньої династії, а з другого – єдності зі Святим Престолом. Це поєднання, яке зав’язувало в один вузол політичну приналежність і віросповідання, було протягом кількох століть ключовою проблемою англійського суспільства. Питання про те, чи може католик бути добрим підданим англійської, а згодом британської корони – а отже, чи може католик обіймати хоч якусь державну чи муніципальну посаду – це ключовий контекст, про який широко дискутували в часи молодості Ньюмена. Його обговорювали як у контексті претензій католицької династії Стюартів на корону, так і у зв’язку з реакцією протестантських владних кіл на ці претензії.

Для англійських і шотландських католиків постать кардинала Стюарта була подвійним символом: з одного боку, стародавньої династії, а з другого – єдності зі Святим Престолом.

Стюартіанські риси англійського католицизму початку ХІХ століття таки викликали реакцію: 1829 року парламент ухвали Білль про емансипацію католиків, яким дозволяв їм у певний спосіб долучатися до суспільного життя країни. Щоправда, дивно бачити в назві слово «емансипація» – ішлося скоріше про «мансипацію» в буквальному сенсі цього поняття римського права, тобто залучення у структуру, взяття «під руку» політичної спільноти. Здається, саме цим можна пояснити позицію Ньюмена, яку Хуан Р. Велес, один із біографів кардинала, описує так: «Ньюмен закликав багатьох колег і студентів прагнути посісти місце в суспільстві, аби принести світло Христове в усі його прошарки, зокрема й у найвищі… Він вважав, що побожним мирянам потрібно… просуватися службовою драбиною, мати вплив в університетському середовищі, в урядових інституціях».

Скидається на те, що відтінок «стюартіанського реваншу» відтоді став характерним для англо-католицизму: його старанно плекав кардинал Ньюмен, а згодом перейняли й ефективно асимілювали – зокрема в формі «політичної теології» – католики на Американському континенті.

Вікторіанський романтизм

Формування Джона Ньюмена й той період його життя, який безпосередньо передував наверненню на католицизм, припали на епоху романтизму: музика Шопена й Ліста, літературні твори Вальтера Скотта й лорда Байрона, живопис Вільяма Тернера, архітектурні форми Огаста Пьюджина й Чарльза Беррі. Романтичний напрям, що прийшов на зміну Просвітництву, особливу увагу звертав на природу, відчуття й переживання емоційних станів. Його культурні коди багато в чому базувалися на дуальних парах добра і зла, що робить їх ризиковано близькими до маніхейства: романтичні слова «Я – тої сили часть, що робить лиш добро, бажаючи лиш злого» – це просто літературний зворот, але один невдалий крок – і митець уже на грані єресі.

Романтизм породив концепцію релігійних відчуттів, віри як чуттєвого переживання зустрічі з Богом. Акцент не на раціональному, а на емоційному, внутрішньому, сокровенному підсилювало ще й притаманне вікторіанській Англії моралізаторство та солодкавість художніх форм, найхарактернішим зразком яких в англійській культурі, як на мене, можна вважати тексти Чарльза Дікенса. Саме романтизм як стиль, який провадив до романізму як конфесійної орієнтації, став визначальним вектором спочатку Оксфордського руху, а потім і всіх англійських католицьких і довколакатолицьких кіл, які й досі відчувають вправну руку кардинала Ньюмена. Імовірно, саме з цього виросли особливості стилю Гілберта Честертона й Алана Мілна, Джона Р. Р. Толкіна і Клайва Льюїса, Ґрема Ґріна й Івліна Во. Міжнародний католицький часопис «The Tablet», який виходить у Лондоні ще з часів кардинала Ньюмена, досі вирізняється емоційністю.

Винайдення традиції

Вікторіанській епосі був властивий прийом, який Ерик Гобсбаум і Теренс Рейнджер охрестили «винайденням традиції». В однойменній книжці під їхньою редакцією це поняття пояснене так: «“Винайдена традиція” означає низку практик ритуального або символічного характеру, зазвичай обумовлених прямо чи опосередковано прийнятими правилами, які намагаються прищепити певні цінності й норми поведінки через повторюваність, що автоматично передбачає зв’язок з минулим. Ці практики, як правило, прагнуть де тільки можна встановити зв’язок з відповідним історичним минулим. […] Історичне минуле, в яке вмонтовано нову традицію, може бути не дуже далеким і не ховатися в тумані віків. […] Однак, коли існує така апеляція до історичного минулого, особливість “винайдених” традицій у тому, що зв’язок із ним значною мірою вигаданий».

Вікторіанське суспільство «винаходило традиції» – від псевдоготичних форм британського парламенту до детальної регламентації етикетних норм королівського й імперського двору, від поширеного, іноді афектованого вживання квазіісторичних елементів шотландського народного вбрання до «файв-о-клокового» чаювання. Від стилізації замкових інтер’єрів «під старовину» й до живопису прерафаелітів.

Саме романтизм як стиль, який провадив до романізму як конфесійної орієнтації, став визначальним вектором спочатку Оксфордського руху, а потім і всіх англійських католицьких і довколакатолицьких кіл, які й досі відчувають вправну руку кардинала Ньюмена.

Ці процеси не оминули спочатку Ньюмена-протестанта, згодом Ньюмена-католика, а вже в наші часи – тих симпатиків Ньюмена-екуменіста, які аж до початку ХХІ століття розвивали екуменічні стосунки між англіканами й католиками. Наприклад, для Оксфордського руху, до діяльності якого Ньюмен доклався ще до навернення, важливими були розвиток «високоцерковної» стилістики англіканського обряду, «віднайдення» сарумського обряду (місцевого чину Солсберійської дієцезії, який зник у другій половині XVI століття) й ідея «трьох гілок» із теологічним обґрунтуванням апостольської спадковості англіканства та його вселенської ролі нарівні з католицизмом і православ’ям. Ці три аспекти згодом стали особливостями англо-католицизму, зокрема й того, який повернувся до єдності зі Святим Престолом у січні 2011 року під титулом Персонального ординаріату Волсінгеймської Діви Марії.

Надзвичайні заходи

У медицині є прийом під назвою «штучна кома» – спеціальне введення організму хворої людини у стан, для якого характерні зниження рівня свідомості, пригнічення рефлексів і чутливості до болю. Ці доволі непрості для організму маніпуляції мають на меті одне: дати йому шанс легше знести основні лікувальні процедури – болючі, тривалі та складні для пацієнта, якого не вдається врятувати іншими засобами. Зрозуміло, що це екстраординарний метод, застосовувати який у звичайних умовах не лише недоречно, а й небезпечно. Як на мій погляд, описані контекстуальні особливості підказують, що діяльність кардинала Джона Генрі Ньюмена – це саме така культурологічна «штучна кома», яка була необхідна для відродження церковних структур, системно й послідовно руйнованих на Альбіоні з часів Генріха VIII й аж до католицької псевдоемансипації 1829 року. Певна штучність, підкреслений романтизм і чутлива емоційність католицьких концепцій кардинала зумовлені тим, що саме таких терапевтичних інкультураційних прийомів потребувала Церква в Англії в тих історичних і політичних умовах.

Цінність фігури Ньюмена в наверненні Великої Британії й у поверненні її до єдності з Римом полягає в тому, що він гідно і з покорою виконав місію, до якої його покликало Провидіння: розпочати процедуру «штучної коми» для англо-католицьких церковних структур. Саме в цьому, можливо, і полягає «секрет Ньюмена», над розгадкою якого б’ються, зокрема, автори цього випуску «Вербуму»: чому культ кардинала Ньюмена не аж такий поширений? Як на мене, варто поставити й інше запитання: чому не завжди доречно вдаватися до форм і методів теології й душпастирства кардинала Ньюмена в сучасних умовах? Та тому, що «штучна кома» – це не панацея, а надзвичайний захід, застосування якого пов’язане з високим ризиком – іноді навіть смертельним.

Завантажити PDF
Олексій Браславець

Олексій Браславець

Педагог, правознавець, ватиканіст, публіцист, києвознавець. У 1996-2016 роках співпрацював зі всеукраїнським виданням «Католицький Вісник». Викладач курсу «Соціальна доктрина Католицької Церкви» в Інституті релігійних наук святого Томи Аквінського (Київ) та циклу спеціальних педагогічних дисциплін у НКЦ «Дерево життя» при Інституті святого Томи. Викладач циклів фінансових та правових дисциплін у вишах Києва. Автор публікацій, присвячених темам діяльності пап, інституцій Святого Престолу, а також Католицької Церкви в Україні та світі. З 2005 року належить до ІІІ Домініканського Ордену (Миряни святого Домініка).

Схожі статті

24 Квітня 2019
№ 28: Джон Генрі Ньюмен
Сакральне й профанне в творах англійських письменників-католиків

Сакральне й профанне в творах англійських письменників-католиків

Біля витоків католицького літературного відродження стояв Джон Генрі Ньюмен, один із провідних літераторів свого часу. Іще одною важливою постаттю ІІ половини...

by Ольга Бойніцька
24 Квітня 2019
24 Квітня 2019
№ 28: Джон Генрі Ньюмен
Розділена вірність

Розділена вірність

Звернімося до мого розуміння папської супрематії, яку я описую в її стосунку до світської влади всього світу, – авторитету, який, як...

by Джон Генрі Ньюмен
24 Квітня 2019
24 Квітня 2019
№ 28: Джон Генрі Ньюмен
Клопіт із блаженним Джоном Генрі Ньюменом

Клопіт із блаженним Джоном Генрі Ньюменом

Це усвідомлення трохи занепокоїло мене. Звісно, я ніколи не сподівався, що зможу хоч колись побувати в польському храмі, покровителем якого...

by Януш Пида
24 Квітня 2019
24 Квітня 2019
№ 28: Джон Генрі Ньюмен
Тема номера:  Джон Генрі Ньюмен

Тема номера:
Джон Генрі Ньюмен

Отець Януш Пида OP пояснює, чому Ньюмен навряд чи колись стане популярним святим. Біографія кардинала не така захоплива, як у святого...

by Редакція Verbum
24 Квітня 2019

Verbum

  • Головна
  • Матеріали
  • Проєкт
ПІДПИСАТИСЯ

INFO@VERBUM.COM.UA
KYIV, UKRAINE


No Result
View All Result
  • Головна
  • Матеріали
  • Проєкт

INFO@VERBUM.COM.UA
KYIV, UKRAINE