fbpx
Verbum
  • Головна
  • Матеріали
  • Проєкт
No Result
View All Result
Verbum
No Result
View All Result
Home № 12: Домініканська родина
Home № 12: Домініканська родина

Сімейні легенди домініканського ордену

by Олексій Браславець та Галина Глодзь
2 Січня 2019
in № 12: Домініканська родина
Share on FacebookShare on Twitter

У грудні 2018 року в домініканському видавництві «Кайрос» вийшла книжка «Чорно-білі історії. Сімейні легенди домініканців». Її автори – брати-домініканці, які служать чи служили в Україні, – розповідають про життєві маршрути визначних постатей із Ордену Проповідників. Про цей текст, про проблеми книговидання і про плани на майбутнє «Verbum» поспілкувався з директором видавництва отцем Войчехом Сурувкою ОР й редакторкою Юлією Карпицькою.

Сімейні легенди домініканського ордену

– Підзаголовок книжки вказує на її жанр – «сімейні легенди». Чому ви вирішили розповідати про домініканців саме так, а не, скажімо, у межах академічної праці?

Ю. К.: Коли йдеться про легенди, то важливо, що саме це слово може нести у собі відтінок родинності – як перекази, що переходять із покоління в покоління. У цій книжці наголошено на тому, що є чи не в кожної родини: такі сімейні спогади про засновника роду або про дідуся, який прославився тим чи тим. Розповіді з «Чорно-білих історій» століттями передаються від братів до братів, і саме так зберігається історія Ордену.

Писали цю книжку не профільні історики. Це скоріш короткі есеї чи роздуми домініканців з України про близьких для них співбратів. І, відповідно, тут авторів цікавить щось зовсім інше, аніж спеціалістів з історії.

– Чи така форма краще відповідає читацьким запитам?

В. С.: Нині є одна історична книжка про домініканців, видана в академічних традиціях, – «Домініканці на Волині». Прекрасне дослідження, але аудиторія в нього дуже вузька: читають його лише фахівці, які науково цікавляться історією домініканців в Україні – тобто п’ять-шість осіб на всю країну.

Це ж видання призначене для тих людей, які живуть у безпосередній близькості з домініканськими спільнотами в Україні (або друзі ордену, або наші парафіяни) і прагнуть більше дізнатися про них. І тому ми припустили, що жанр сімейної легенди краще пасуватиме читацькій аудиторії. Звісно, в академічному виданні можна повніше й детальніше розповісти про історію домініканців, але не факт, що його більше читатимуть.

– Персонажів для книжки обирало видавництво чи автори самі вирішували, про кого писатимуть?

Ю. К.: Ми йшли обома цими шляхами. Був базовий кістяк – список домініканців, про яких хотіло розповісти видавництво «Кайрос». Після цього ми опитали братів, хто про кого бажав би написати відповідний текст. Проте дехто з авторів вносив пропозиції, свої варіанти, на які погоджувалися вже ми. Тож структура видання – це плід творчості домініканської спільноти України.

– І ви вдоволені остаточним переліком персонажів?

Ю. К.: Ми не ставили собі мети видати грубезний фоліант – тобто буде продовження. Тут дванадцять історій, дванадцять героїв, і це число нам подобається, бо має відтінок повноти. Ми задоволені тим, що через цих дванадцятьох персонажів змогли охопити розмаїття Домініканської родини. На сторінках видання можна познайомитись і зі світськими домініканцями (терціаріями), і з сестрами-домініканками, і з братами-проповідниками. Спектр широкий – і, що важливо, герої книжки походять із різних історичних епох. А ми дуже прагнули досягти саме цього ефекту й уникнути хронологічної «каталожності» – ось, мовляв, перший, ось другий тощо.

Кожен розділ – це окремий нарис, який можна читати як самостійний твір. Але всі дванадцять, безсумнівно, пов’язані однією спільною ідеєю – показати актуальність домініканських святих і блаженних для сучасних людей.

 

– Чи є серед героїв цієї книжки ті, чиї життя безпосередньо пов’язані з Україною?

В. С.: Наразі він один – це святий Яцек Одровонж. Ми думали про це, проте коли почали шукати імена персонажів, то виявилося, що серед беатифікованих чи канонізованих домініканців таких зовсім небагато.

Ю. К.: Обговорюючи плани щодо продовження цієї книжки, ми згадали про домініканських мучеників із Чорткова – це трагічна історія часів Другої світової війни. Такий пошук цілковито вписується в наші плани: ми хочемо продовжувати серію. Хоча ще треба подивитися, як сприймуть книжку читачі. І якщо помітимо інтерес, то, безсумнівно, далі буде.

– Пані Юліє, ви готували цю книжку, але вашого тексту тут нема. Кого з домініканців ви обрали б, якби писали самі?

Ю. К.: Коли визрівала ідея цього видання, першою мені спала на думку Роза з Ліми. На жаль, не знайшлося охочих про неї написати. Але загалом мої улюблені герої з домініканської історії тут уже є. Надалі ж я хотіла б розповісти про видатного бібліста зламу ХІХ-ХХ століть Марі-Жозефа Лагранжа ОР. Автора ми вже знайшли – лишилося дочекатися тексту.

– Після «Шляху в чорно-білих тонах» це вже друга ваша книжка про домініканців у такому камерному обсязі. Ідеться про те, аби знайомити читачів із орденом малими порціями?

Ю. К.: Саме так. Зі своєї праці у видавництві «Кайрос» і в бібліотеці Інституту святого Томи Аквінського в Києві я можу стверджувати, що наша аудиторія – це насамперед молодь, зокрема студенти. Саме їх може зацікавити таке видання. І саме вони – потенціал Церкви. Проте в сьогоднішньому вирі життя молодим людям складно сприймати інформацію в монументальних і розлогих формах. Зазвичай студенти шукають чогось лаконічного, короткого, компактного. Тому я думаю, що краще пропонувати інформацію порційно, через видання невеличких книжок.

– Що, на вашу думку, можуть почерпнути читачі з цієї збірки?

В. С.: Про домініканців кажуть, що ми всі різні. Так і з героями видання – усі вони різні. Насамперед ця книжка – це зустріч із особистостями конкретних домініканців, важлива, наприклад, для розпізнання покликання. Я особисто знаю людей, які відкрили своє домініканське покликання, читаючи книжку отця Яцека Салія ОР про домініканців. І, можливо, цей текст також комусь допоможе.

По-друге, усіх героїв збірки об’єднує певний критичний підхід до навколишнього світу й до місця віри в ньому. Для мене це дуже важливо: в Ордені Проповідників можна навчитися мислити критично. Домініканці дуже рідко стають єпископами; наше завдання інше – виховувати в мирянах, у всіх вірних критичне мислення, залучати розум у молитву. Дуже часто сучасній людині цього бракує.

По-третє, читаючи нашу книгу можна посміятися й піднести собі настрій – у ній є чимало гумору, іронії та самоіронії.

І, врешті-решт, ця книжка дає нагоду познайомитися з авторами, братами-домініканцями, які майже всі нині працюють в Україні. Це люди, яких можна зустріти в домініканських монастирях (до речі, у книжці є принаймні один автор із кожного домініканського монастиря України) і поділитися думками щодо написаного, налагодити безпосередній живий контакт.

– Отче, ви дізналися щось нове про співбратів, працюючи з цією книжкою?

В. С.: Щось радикально нове – ні (сміється). Я майже напевно знав, хто напише перший, хто принесе в останню мить, а хто взагалі не встигне. І здогадувався, кому доведеться написати дві статті через те, що хтось не встигатиме.

– А читачі зможуть зрозуміти характери й особистість авторів через їхні тексти?

В. С.: Звісно! Хтось схильний до більш інтелектуального викладу, інші розповідають про святих через своє життя. І виразно можна побачити, хто з братів радше душпастир, а хто – людина з академічної кафедри.

Ю. К.: Тут є, наприклад, нарис отця Домініка Сімона OP  про святого Тому Аквінського і святого Альберта Великого. Мені довелося просити його писати простою, ненауковою мовою, аби й небогослов зрозумів, про що йдеться, – та, попри всі вмовляння, метафізична природа автора все одно проступає в тексті. Тож, безумовно, характери братів добре помітні на сторінках книжки.

– У такому виданні можна було б чекати дизайну, стилізованого під середньовіччя – але ви пішли іншим, дуже сучасним візуальним шляхом. Кому належить ідея оформлення?

Ю. К.: Дизайн – це плід спільної праці всієї редакційної групи, а безпосередньо розробила його наша дизайнерка Олеся Секереш. Основа концепту – композиції, схожі на колажі з газетних вирізок; а найцікавіше було обговорювати, як за допомогою такого прийому показати особистість кожного персонажа, на яких атрибутах і деталях варто наголосити тощо.

Що ж до самої ідеї, то вона доволі проста: домініканці – це саме той орден, який завжди перебуває в пошуках нового, схильний побачити в новому простір для інтелектуального відкриття. І ми хотіли ще й через дизайн акцентувати, що святі з далекої минувшини актуальні саме зараз, саме в наші часи, їм є що сказати сьогоднішньому світові.

Крім того, цей дизайнерський підхід дозволяє нагадати, що домініканські святі – це люди, які ходили по землі, що їхнє життя не було позбавлене турбот. У кожному нарисі збірки це помітно: святість полягає не в тому, щоб жити без ніяких проблем. І ці ілюстрації мають, з одного боку, наблизити святих до читача, а з іншого, ще й знизити напругу різниці потенціалів поміж нами та святими, аби ми не боялися їх наслідувати.

В. С.: Дизайн стає важливою частиною діалогу видавця й читача. Ті часи, коли мав значення лише текст, а якістю паперу чи дизайном можна було знехтувати, минули. Сьогодні читач хоче, аби книжка була не лише змістовна, а й красива, аби її приємно було взяти в руки. Це важливо для сучасного читача – тож ми працюємо зараз і працюватимемо надалі в цьому напрямку.

– Які плани на майбутнє визначило собі видавництво «Кайрос»?

В. С.: Це друга книжка з домініканської серії, і в ній ми трохи змінили формат – з альбомного на зручніший, придатніший до носіння з собою. Хочемо далі йти цим шляхом, бо тих, про кого варто було б розповісти, чимало. Усе залежатиме від того, як сприймуть книжку читачі. Сподіваємося, що принаймні другий том сімейних легенд побачить світ.

Ю. К.: Ми думаємо також про дублювання книжок в електронному форматі – хоча, мабуть, у дальшій перспективі. З одного боку, релігійному видавництву поки що доволі складно вийти на цей ринок. А з іншого, маю враження, що наші потенційні читачі ще не завжди готові читати в електронному форматі, – принаймні з досвіду роботи в бібліотеці. Студенти Інституту святого Томи, якщо є вибір між паперовою й електронною книжкою, перевагу віддають паперу.

В. С.: Найближча книжка в наших планах – це інтерв’ю з отцем Яном Качковським про гопсіс. Він розповідає про те, як це – вмирати. Отець був засновником госпісу в Польщі, опікувався госпісом і, врешті-решт, сам помер від раку в госпісі.

Іще ми працюємо над перекладом книжки Міхала Геллера про філософію природи, робоча назва – «Споглядаючи Всесвіт». Таких видань не занадто багато на українському ринку, то ми плекаємо надію, що наше стане у пригоді читачам. Готуємо також переклад тексту отця Мечислава Кромпєца ОР з робочою назвою «Чому зло?» – це солідна метафізична праця.

Окрім цього, у роботі нова книжка українського домініканця отця Миколая Лучка ОР «У пошуках людини» – це новий його текст, присвячений окремим аспектам душпастирства. Ще чекаємо на відповідь і сподіваємося на український переклад «Догматики» кардинала Ґерхарда Мюллера – проте це вже трохи дальші плани.

– То зичимо вам успіхів – і дякуємо за розмову.

Розмовляли Олексій Браславець і Галина Глодзь.

Завантажити PDF
Олексій Браславець

Олексій Браславець

Педагог, правознавець, ватиканіст, публіцист, києвознавець. У 1996-2016 роках співпрацював зі всеукраїнським виданням «Католицький Вісник». Викладач курсу «Соціальна доктрина Католицької Церкви» в Інституті релігійних наук святого Томи Аквінського (Київ) та циклу спеціальних педагогічних дисциплін у НКЦ «Дерево життя» при Інституті святого Томи. Викладач циклів фінансових та правових дисциплін у вишах Києва. Автор публікацій, присвячених темам діяльності пап, інституцій Святого Престолу, а також Католицької Церкви в Україні та світі. З 2005 року належить до ІІІ Домініканського Ордену (Миряни святого Домініка).

Схожі статті

2 Січня 2019
№ 12: Домініканська родина
Про втілене Слово. Одухотвореність тіла

Про втілене Слово. Одухотвореність тіла

Частина 2. Початок у попередньому випуску Для прикладу я звернуся до класики християнської духовності – «Сповіді» святого Августина: навіть такий проникливий...

by Джон Пантелеймон Мануссакіс
2 Січня 2019
2 Січня 2019
№ 12: Домініканська родина
Чому філософія діалогу?  Її філософське та релігійне коріння

Чому філософія діалогу?
Її філософське та релігійне коріння

Франц Розенцвайґ писав «Зірку Спасіння» (складно точно перекласти Erlösung –  це звільнення, вибавлення, відкуплення. – Прим. наук. ред.), своєрідну «біблію»...

by Ян Анджей Клочовський
2 Січня 2019
2 Січня 2019
№ 12: Домініканська родина
Духовне життя християнина за св. Томою Аквінським

Духовне життя християнина за св. Томою Аквінським

I Святий Дух у житті християнина Хто така духовна людина за Томою? Власне, як правильно визначити, що таке християнська духовність?...

by Петро Балог
2 Січня 2019
2 Січня 2019
№ 12: Домініканська родина
Спочатку було співчуття

Спочатку було співчуття

Співчуття було початком апостольського служіння святого Домініка. Уміння схилятися над людською вбогістю вирізняло його ще до того, як почув покликання...

by Яцек Салій
2 Січня 2019
2 Січня 2019
№ 12: Домініканська родина
Тема номера:  Домініканська родина

Тема номера:
Домініканська родина

Проте розпочинається номер не книжковим уривком, а інтерв’ю з редакторами «Кайросу» Юлією Карпицькою й Войчехом Сурувкою OP. Вони розповідають про видавничі...

by Редакція Verbum
2 Січня 2019

Verbum

  • Головна
  • Матеріали
  • Проєкт
ПІДПИСАТИСЯ

INFO@VERBUM.COM.UA
KYIV, UKRAINE


No Result
View All Result
  • Головна
  • Матеріали
  • Проєкт

INFO@VERBUM.COM.UA
KYIV, UKRAINE