З отцем Томашем ми познайомились у Жешуві. Я робив перші кроки на душпастирському шляху, а він вправно ним рухався – на жаль, уже на інвалідному візку. І хоча йдеться про пізню пору їхнього життя, коли тіло немічне й неслухняне, розуми отця Томаша й отця Йоахима до кінця були світлі, відкриті до світу й насправді зацікавлені змаганнями молодшого співбрата. Що далі я пізнавав їхній домініканський спадок і методи роботи, то більше здобував для сьогоднішніх душпастирських ініціатив. Ширше беручи, ми досі ґрунтуємося на їхніх досягненнях – щоб не сказати різкіше про брак оригінальності в наших підходах.
Брате Томашу! Брате Йоахиме! Як сталося, що ваша діяльність була позначена не тільки надзвичайною креативністю, а й далекоглядністю, такою свіжою та пророчою, що ми, по суті, досі йдемо вашими слідами? Що скоїлося з нами, кому бракує вашого вміння читати знаки часу й відважно реагувати на подуви Духа? Зустріч із іконами домініканського душпастирства подіяла на мене як каталізатор, пришвидшила раніше приспані процеси. А невдовзі зі мною трапився момент еврики, коли під впливом папського заклику до душпастирського навернення1 мої запитання почали складатися, неначе фрагменти одної мозаїки. У Франциску з Аргентини я почув Франтішека з Польщі. Три кроки розпізнавання – бачити, оцінювати, діяти – що мали підштовхнути до справжньої душпастирської реформи, звучали знайомо й близько до формаційних принципів, яких дотримувався засновник руху «Світло-Життя», нині слуга Божий. Я сповнився подиву, дедалі краще усвідомлюючи, що душпастирський поворот, до якого заохочує Папа, – це ні вигадка єпископів Латинської Америки, які зібралися 2007 року в Апаресіді2, ні власність ігнаціанської духовності (на щастя для домініканців).
Коли я зненацька натрапив на слід трирівневого розпізнавання в Йоана ХХІІІ3, то звернувся по консультацію до отця Мацєя Зємби OP. Моє запитання полягало в тому, чи «бачити, оцінити, діяти» з’являється і в інших документах Церкви на соціальну тему. Виявилося, що форма розпізнавання, на якій наголошували й під час останніх підготовчих робіт до XV Загальної асамблеї Синоду єпископів4, уже раніше виринала в церковній рефлексії. Принцип в оригіналі звучав «voir, juger, agir», бо сформулював його бельгійський священник Лео Кардейн (1965 року був піднесений до гідності кардинала; помер 1967 року). Після Першої світової війни, 1925 року, він заснував Спілку християнської робітничої молоді, у середовищі якої й народився цікавий нам підхід, що пізніше здобув підтримку Пія ХІ. Далі його поширювали «Католицька акція» – її особливо цінував молодий душпастир Кароль Войтила – й інші церковні організації. Сам Йоан Павло ІІ покликався на цей метод у контексті розпізнавання покликання до священства, називаючи його – як робив і добре знаний Войтилі отець Франциск Бляхницький – євангельським принципом5. Ця характеристика здається визначальною та скеровує нашу увагу в бік Святого Письма. Папа Франциск, як і його попередники6, усвідомлює, що саме біблійний контекст завжди має бути дороговказом до слушної реформи, а Євангеліє – основним джерелом верифікації християнських постав7.
Контакт зі Словом не тільки підказує, що я можу чинити, а й допомагає побачити шлях, на який запрошує Дух. Без зустрічі зі світлом слова Божого наші ідеї будуть дуже обмежені досвідом і доступними знаннями.
Перший крок, отже, – це бачити. Або, інакше, слухати. Ідеться, по суті, про певну вразливість, готовність приймати й учитися, протилежність якої – прозелітизм8 і вперте наполягання, що «завжди так було» чи «цього не можна змінити»9. Перший етап розпізнавання – це позитивне налаштування на встановлення дружніх зв’язків зі світом і сприйняття іншої осіб як моїх братів і сестер – дітей того самого Бога. Я запрошений бути товаришем – як Филип (див. Діян 8, 25-40). Перед розмовою про Ісуса на основі пророцтва Ісаї, перед хрещенням етіопського вельможі Дух наказав Филипові підійти до колісниці, що проїздила повз. Без довіри та встановлення взаємин нам загрожує ізоляція, а навіть гностична єресь, яка, ділячи світ на чорне й біле, пропонує нехристиянський образ Бога10, забуваючи, що Ісус наказав, аби пшениця й кукіль росли разом, доки не настануть жнива й не прийдуть компетентні женці (див. Мт 13, 24- 30). Бачити – це помітити Божу діяльність у світі й намагатись у всьому впізнати захват творця з книги Буття: воно добре (див. Бут 1, 31)!
Стежачи в Діяннях апостольських за історією молодої Церкви, яка інтенсивно вчиться розпізнавати, неможливо не помітити, що в ситуаціях труднощів, нових викликів і питань досвід спільноти, хоч і виходить поза знайомий синагогальний контест, завжди осяяний світлом Слова. Старозавітні пророцтва вже не тільки відіграють роль вказівок, а й сповнюються в середовищі новонародженої Церкви. Коли після Юдиного самогубства апостоли відчувають потребу доповнити своє гроно, у розпізнанні їм допомагають тексти з книги Псалмів, які цитує Перший Папа (див. Діян 1, 20). Пізніше, у зв’язку з сумнівами щодо потреби поширювати закон Мойсея на долучених до спільноти язичників, Яків дає оцінку свідченням Петра, Павла й Варнави, наводячи слова пророків (див. Діян 15, 15-18).
Бачити означає увійти у взаємини зі світом11, дослідити знаки часу, використовуючи доступні знаряддя й технології. Перший етап заважає втекти й лякливо ізолюватися12. Оцінювати – це світло об’явлення. Контакт зі Словом не тільки підказує, що я можу чинити, а й допомагає побачити шлях, на який запрошує Дух. Без зустрічі зі світлом слова Божого наші ідеї будуть дуже обмежені досвідом і доступними знаннями13.
Бачити, оцінювати, діяти – це історія мудреців зі Сходу (див. Мт 2, 1-12). Спершу завдяки цікавості до світу їм вдається помітити й витлумачити нетипові астрономічні явища, які запроваджують до Єрусалима. У Давидовому місті, хоча самі вони про це й не здогадуються, наступний етап мандрівки виростає з Писання – завдяки Біблії Ірод посилає їх до Вифлеєма. Без уважного пошуку правди у світі, відчитування знаків часу й біблійного світла подорож, яку традиція приписує Каспарові, Мельхіорові й Балтазарові, могла б скінчитися нічим. Тільки завдяки цим трьом послідовним етапам – бачити, оцінювати, діяти – золото, ладан і миро лягли до ніг немовляти Ісуса.
Головний девіз Ордену Проповідників, «laudare, benedicere, praedicare», перегукується з трирівневим принципом євангельського переосмислення життя: бачити, оцінювати, діяти.
Тому здається, що заклик Папи Франциска до навернення, підживлюваного постійним розпізнаванням, не тільки має глибоко еклезіальну природу, а й походить із самого Святого Письма. Наважуся сказати, іще раз згадуючи своїх старших співбратів, що цей гармонійний погляд, який поєднує цікавість до світу та світло об’явлення, властивий також домініканській традиції: вона-бо навчає, що брат-проповідник, аби добре діяти – проголошувати Слово – мусить із самого ранку взятися за подвійне читання – Святого Письма й газет14. Нам, отже, потрібно «бачити» – бо наш Бог прийняв тіло й діє у світі, бо історія спасіння досі триває. Ми впізнаємо Його в сестрах і братах15. Необхідно також підлягати «оцінці» Слова, щоб не впасти в індивідуалізм, визнаючи свій досвід остаточним мірилом реальності16. Без Писання ми потрапляємо в так зване діагностичне перебільшення, що нищить процес ухвалення рішень, або стаємо прихильниками суто соціологічного погляду, який, пояснює Папа, хоче охопити всю реальність своєю позірно нейтральною та стерильною методологією. Та є інший погляд, ґрунтований на принципі євангельського розпізнавання: «погляд місійного учня, оживлений світлом і силою Святого Духа»17.
Сам Ісус, здається, дотримується цього принципу, коли «йде з двома учнями, які не осягнули значення всього, що з Ним трапилося, і покидали Єрусалим і спільноту. Щоб перебувати з ними, Він приєднується до них на шляху. Він запитує й терпливо вислуховує їхню версію подій, щоб допомогти розпізнати те, що вони переживають. А далі чуйно й енергійно проголошує їм слово Боже, провадячи до тлумачення пережитих подій у світлі Святого Письма. Погоджується на запрошення залишитися з ними, коли темніє: входить у їхню ніч. І коли учні слухають, їхні серця спалахують, а розум роз’яснюється; аж тоді, ламаючи хліб, вони впізнають Його – і самі обирають негайно піти в протилежний бік, щоб повернутися до спільноти й ділитися досвідом зустрічі з Ісусом Воскреслим»18.
Примітки
- Папа Франциск, апостольське повчання «Evangelii Gaudium», 25.
- Підсумковий документ V Пленарної асамблеї єпископатів Латинської Америки й Карибів, п. 19.
- Папа Йоан ХХІІІ в енцикліці «Mater et Magistra» пише про три стандартні етапи впровадження в життя принципів соціального вчення: «спершу досліджують реальний стан справ; потім оцінюють його в контексті цих принципів; нарешті, визначають, що можна й потрібно зробити, аби втілити ці принципи в життя в конкретних умовах. Ці три етапи часто описують словами “дослідити, оцінити, діяти”. Важливо, щоб молодь теоретично засвоїла цей метод і посильно застосовувала його на практиці. Знання, здобуте таким шляхом, не залишається чистою абстракцією, а стає чимось, що потрібно втілити в діяльності» (236–237).
- «Instrumentum Laboris» до XV Загальної асамблеї Синоду єпископів «Молодь, віра й розпізнавання покликання», 2–3.
- Папа Йоан Павло ІІ, постсинодальне послання «Pastores dabo vobis», 10.
- Папа Бенедикт XVI, постсинодальне послання «Verbum Domini», 1; Роздуми на початок І Загальної асамблеї Синоду єпископів (8 листопада 2012): AAS 104 (2012), п. 896.
- «Evangelii Gaudium», 43, 174–175.
- «Evangelii Gaudium», 14.
- «Evangelii Gaudium», 128.
- Папа Франциск, апостольське повчання «Gaudete et exsultate», 36–39.
- «Evangelii Gaudium», 183.
- Папа Франциск, постсинодальне послання «Christus Vivit», 88-91; «Gaudete et exsultate», 134, 140.
- «Evangelii Gaudium», 82.
- Як на мене, головний девіз Ордену Проповідників, «laudare, benedicere, praedicare», перегукується – щоб не сказати про синонімію, хоча є така спокуса – з трирівневим принципом євангельського переосмислення життя: бачити, оцінювати, діяти.
- «Evangelii Gaudium», 178–179.
- «Evangelii Gaudium», 173.
- «Evangelii Gaudium», 50.
- Папа Франциск, постсинодальне послання «Christus Vivit», 237.