Розпочинається цей випуск «Вербуму» нагадуванням про саму постать Іова. Отець Віталій Храбатин порівнює праведного мученика зі стражденним Слугою Ягве, про якого йдеться у книзі Ісаї, і з постаттю Ісуса Христа. Тільки в такій перспективі, пише автор, можна вповні осягнути сенс того, що пережив Іов. Адже «Ісус – не звичайний філософ страждання, який мудрістю намагається пояснити його сенс, щоби трохи полегшити біль. Він сам у всьому дав приклад, став стражденним Слугою Ягве, щоб показати смирення у прийнятті волі Божої, пошук Його справедливості – і, врешті-решт, людський лик, перемінений упованням на Господа навіть у стражданні й умиранні».
У наступному тексті Маґдалена Кшептовська показує, чим відрізняється розрада після смерті близьких, яку пропонували стародавні філософи, від тої, яку знаходимо в посланнях Отців Церкви. Для християнських авторів педагогіка розради полягала в супроводі особи, яка втратила когось рідного, у мандрівці з нею на самісіньке дно розпачу, щоб через спільне страждання достоту зрозуміти їхній біль. «Ця терапія, закорінена в християнській надії, мала довести до живої віри в істину Воскресіння, сопричастя святих і зустрічі з померлими через Таїнство Євхаристії».
Інший погляд на досвід страждання пропонує Олександр Черноглазов. Точка відліку для його роздумів – семінар психоаналітика Жака Лакана про перенос, а центральна фігура – не Іов, а Сократ. Цей філософ відмовився посісти те місце, до якого прагнемо всі ми: місце бажаного. Сама суть наша, за Лаканом, полягає в тому, щоб отримувати від Іншого визнання, щоб бути бажаними для нього; Сократ же, відмовляючись від місця в бажанні Іншого, ризикує цілковито втратити себе й так реалізує християнську заповідь любові до ближнього.
На завершення випуску ми придивляємося до фігури Іова через призму мистецтва. Перший із них – це розмова з художником отцем Яцеком Гайносом OP, у якій ідеться про два його проекти. Перший із них присвячений безпритульності: молодий митець п’ять років писав портрети людей, які живуть на вулиці. Другий же безпосередньо стосується історії Іова. Обидва ці мистецькі проекти описують ту саму реальність, із якою зустрічається художник і студент домініканської семінарії.
Останній текст номера – інтерв’ю з учасниками колективу «Nova Opera», силами якого постала опера «Йов». Композитор Роман Григорів і баритон Андрій Кошман розповідають про роботу з книгою Іова, про свої відчуття від постановки та про глядацьку рецепцію. Виявляється, що історія Іова схожа на творчий процес як такий: «Світло щоразу треба ловити. Воно то приходить, то йде. І щоразу треба вірити, що воно повернеться».
