Logike latreía — осмислене служіння Богові
Насамперед прислухаймося до слів, які святий Павло скерував до римських християн: «Тож благаю вас, брати, на милість Божу, віддати тіла ваші як жертву живу, святу, приємну Богові: богослужбу від вас розумну. І не вподібнюйтеся до цього світу, але перемінюйтесь обновленням вашого розуму, щоб ви переконувалися, що то є воля Божа, що добре, що вгодне, що досконале» (Рим 12, 1-2).
Жертвування тут більше не означає — як у Старому Завіті й численних традиційних віруваннях — смерті жертви. Навпаки, ідеться про життя: жертва «жива, свята, приємна Богові» — це віддавання цілої особи, конкретики її існування. У цьому, навчає Павло, і полягає logike latreía — осмислене служіння Богові. Тут ідеться про конкретний і реалістичний культ, у якому сама людина в повноті своєї сутності, обдарованої розумом, стає адорацією та поклонінням Богу живому1. Це першорядне й вирішальне значення: logike служіння Богові означає фундаментальну гармонізацію з Логосом.
Мова, звісно, про найглибший із можливих, оригінально християнський сенс Логосу як Другої Особи Пресвятої Трійці, Сина Божого, який став людиною, — а отже, про Бога, який об’явився як logos, діяв як logos і досі діє заради нашого блага, повний любові. Тому осмислене служіння Богові — це культ, який перебуває в зовнішній і внутрішній гармонії з цим, з таким Богом: Любов’ю, Об’явленим, Спасителем. На найглибшому рівні культ Логосу означає всебічний зв’язок з Ісусом Христом: онтичний, докорінний, екзистенційний — любовний. Справжній християнський культ ніколи не буде порожнім ритуалом, обрядом про людське око; це взаємини з Богом, це пригортання до Ісуса, як спільнотне (всієї Церкви), так і особисте (окремої людини). Правда культу — це правда серця. «Та надійде час, — ба, вже й тепер він, — що справжні поклонники Отцеві кланятимуться у дусі й правді. А таких поклонників і шукає собі Отець» (Йн 4, 23).
Інший надважливий аспект logike latreía полягає в осмисленості, згідності з Творчим Розумом. Бог — це джерело сенсу цілого світу й кожного життя, і тому цей сенс ми відкриваємо в даному нам слові, а не «витворюємо» в досвіді. Досвід тут вторинний щодо слова. Бог не хоче від нас неможливого: дар випереджає завдання, дароване — це підстава заданого; ніколи не навпаки. Тому жити осмислено, за взірцем Вічного Логосу означає втілювати логіку, якої надав світові Творець — Творчий Розум. Бог не має внутрішніх суперечностей. В акті Логосу — яким від витоків і до кінця є християнська літургія як logike latreía — «беруть участь дух і розум»2; «Слово Боже хоче промовити до людини, бути усвідомленим і почути розумну відповідь»3. Христос долучає учасників християнської літургії до Своєї жертви, надаючи їм у такий спосіб «христоподібності» (подоби Логосу); уподібнені ж до Слова стають насправді осмисленими, розумними. Найвища осмисленість, яка й у теорії, і на практиці виявляється не чим іншим, як логікою вдалого (тобто сповненого, тобто спасенного) життя, народжується зі внутрішнього єднання з Логосом, Утіленим Богом — Ісусом Христом4.
Тому літургія становить духовний центр Католицької Церкви й серце християнського життя. Це передовсім акт прослави найвищого Божого маєстату. Її найважливіший вимір — це офірування Божому маєстатові жертви живої, чистої і святої, що її раз і назавжди приніс Ісус Христос, який оприсутнюється щоразу, коли Церква служить Месу, в духові та правді відправляючи культ, належний Богові.
Як підкреслює Конституція про святу Літургію ІІ Ватиканського собору, «літургію правомірно вважають виконанням священничого служіння Ісуса Христа, адже в ній означається видимими знаками й у спосіб, властивий для кожного знаку, звершується освячення людей; у ній таїнственне Тіло Ісуса Христа — і Глава його, і члени — здійснює цілісне прилюдне богопоклоніння. А тому кожне літургійне богослужіння — оскільки є ділом Христа-Священика та його Тіла, тобто Церкви, — є найвищою мірою священнодіянням, і жодне інше діяння Церкви не рівняється з його дієвістю ні значенням, ні ступенем» (7). Собор підкреслює, що «літургія — це вершина, до якої прямує діяння Церкви, і водночас джерело, з якого плине вся її сила» (Конституція про святу Літургію, 10).
У людині досконало поєднуються тілесність і духовність; життя тіла й життя духа ненастанно переплітаються. «Кожен духовний зміст проявляється в тілесних станах або порухах; кожна зовнішня дія також безпосередньо відчувається як щось духовне»5. Найправдивіше й водночас найглибше обґрунтування цієї двоєдності християни знаходять у таємниці втілення Сина Божого. Бог став людиною з крові й кісток, увійшов у чуттєвий світ — тому й нам у всіх проявах буття необхідно шукати й зустрічати Його. Отже, літургія — це синтез усіх наших способів осягнення реальності й віднайдення в ній святої, відкритої до контакту з людиною присутності Господа. Християнський культ, адорація та поклоніння Богу, літургія і життя, ставання живою і святою жертвою можливі лише як участь у втіленій любові Ісуса Христа, яка перемагає наші недоліки силою Його святості; глибина Христової любові проявляється саме в тому, що Він приймає нас попри нашу злиденність, так долучаючи до Своєї живої і святої жертви, що ми справді стаємо Його тілом.
Літургійно-музичні курси
Літургійно-музичні курси при Інституті святого Томи Аквінського в Києві були засновані, щоб навчати як тих, хто не здобув музичної освіти, так і тих, хто її вже має, але хоче підвищити свою кваліфікацію у сфері літургійної музики. Головна їхня мета — формувати аніматорів літургійної молитви, які служать в конкретній спільноті локальної Церкви, для свідомого переживання спасительних тайн, оприсутнених у літургії Церкви.
Щоби брати участь у заняттях, не обов’язкова музична освіта, достатньо елементарного музичного слуху й бажання. Навчальна програма охоплює теоретичні музичні та літургійні заняття, а також практику: колективний та індивідуальний вокал, основи диригування, багатоголосся тощо. Викладають на курсах запрошені музиканти й теологи з України (насамперед із Київської консерваторії та Українського католицького університету) та з-за кордону.
Слухачі курсів навчаться самостійного провадити молитву співом, диригування хором, а також брати активну й повну участь у літургії Церкви — зі збереженням відповідного рівня виконання. Окрім цієї практичної мети, літургійно-музичні курси мають ще й додаткові завдання: промувати літургійну культуру; опрацьовувати нотні записи літургійних пісень; організовувати майстеркласи з літургійної музики; видавати літературу на тему теології літургії і теології музики. Уже зараз деяких із цих цілей вдалося досягнути. Скажімо, одна з наших слухачок саме навчається на останньому курсі Музичної академії у Вроцлаві на факультеті церковної музики. А викладачка літургійно-музичних курсів, професорка Київської консерваторії, завершує студії хоралу в Кракові — і невдовзі українська літургійна музика матиме першу висококласну спеціалістку в цій сфері.
У межах курсів відбулося вже кілька майстерень літургійної музики в Києві, Львові та Хмельницькому. Під час таких зустрічей ми вивчаємо репертуар, що виник у домініканському середовищі, — в Україні він має неабиякий успіх. Наразі майстерні відбуваються у Хмельницькому під керівництвом домініканця Войцеха Ґомулки.
Ми можемо похвалитись і чималою кількістю перекладених, адаптованих і опрацьованих для багатоголосся літургійних пісень. У межах курсів з’явилися українські переклади енцикліки Пія ХІІ «Mediator Dei» (про літургію) та книжки Романо Ґвардіні «Святі знаки» — обидві позиції чекають на видання. Це, втім, тільки невеличка частина того, що ще належить зробити у сфері літургіки й літургійної музики. Сподіваюся, що цю працю вдасться достойно продовжити.
Та найбільша радість програми — це самі студенти, які свідомо й дієво долучаються до оживлення літургійно-музичного життя у своїх парафіяльних осередках; так вони відповідально співтворять Церкву — Тіло Христове.
Lex orandi, lex credendi — ця давня християнська формула лаконічно передає істину про те, що спосіб молитви має визначальне значення для нашої віри й нашого життя (lex vivendi). Віра невіддільна від молитви, бо віра — це не абстракція, а досвід взаємин із живим Богом, якого ми зустрічаємо в живому культі, у живій літургії. Те, як ми організовуємо свою молитву, не тільки виявляє нашу віру, а й на неї впливає, формує її. Як бачимо, залежність тут двобічна. Не можна байдуже ставитися до питання літургії та її відповідної форми, якщо нам залежить на правильному розвиткові нашої віри. Літургійно-музичні курси покликані підживлювати це усвідомлення, яке проявляється у визнанні абсолютної першості живого Бога — адже тільки Йому має служити спільнота вірних у літургії.
