Книга Діянь містить чудові приклади християнського проповідування, бо переказує кілька найдавніших апостольських промов. Якщо уважно прислухатися до них, можна багато дізнатися як про хорошу проповідь, так і про природу самого християнства. Чудовий приклад – це описана в другій главі Діянь проповідь, яку виголосив святий Петро вранці П’ятдесятниці. Ми довідуємося, що Петро «виступив із одинадцятьма» і «підняв голос». Урок перший: усі легітимні християнські повчання та промови – апостольські, тобто ґрунтовані на свідченнях перших, найближчих послідовників Ісуса. Єпископи вповноважені проповідувати саме тому, що вони – наступники апостолів; а священників і дияконів офіційно уповноважують проповідувати єпископи. Це має гарантувати, що слова проповідників не просто будуть утіленням приватної думки чи поточного культурного консенсусу, а виростатимуть із досвіду тих, хто особисто знав Ісуса.
То як же звучить апостольська проповідь? Петро каже: «Нехай, отже, ввесь дім Ізраїля напевно знає, що Бог зробив Господом і Христом оцього Ісуса, Якого ви розіп’яли». Зауважте насамперед силу і твердість цих слів. У них немає геть нічого слабкого, невизначеного, непевного. Це не той проповідник, який ділиться з усіма своїми ваганнями, занурюється в нюанси, деталі, багатогранності й неоднозначності віри. Це хтось, хто висловлює (на повний голос!) своє абсолютне переконання. І в чому ж він переконаний? «Що Бог зробив Господом і Христом оцього Ісуса, Якого ви розіп’яли». Термін «Христос» – «Месія» по-грецьки – має сенс помазання; тобто йдеться про нового Давида, а отже, про сповнення очікування народу Ізраїлевого. Хороша проповідь завжди вказує на зв’язки Ісуса з Ізраїлем, бо Його можна осягнути тільки kata ta grapha – згідно з Писанням. Ісус, висмикнутий поза межі ізраїльської історії, скоро перетворюється на простого релігійного наставника чи на вчителя вічних духовних істин.
Та Він не тільки Христос; Він ще й «Киріос» – «Господь». У цьому терміні за часів Петра й Ісуса були поєднані єврейський і римський сенси. Для юдеїв він позначав Ягве, Бога Ізраїлю, бо єврейське слово «Адонай» – «Господь» – зазвичай уживали замість невимовного тетраграматона YHWH. Павло, який постійно називає Ісуса Господом, каже, що Йому було дане ім’я, вище за всі інші, – і має на увазі ім’я Боже. Тому проповідь, що оминає чи затіняє божественність Ісуса – це не апостольська проповідь. Римляни розуміли титул «Киріос» по-своєму: так називали Цезаря, маючи на увазі, що йому належить остаточна відданість. Чи бачите ви, яким гострим і підривним було свідчення, що Ісус – це Господь, а Цезар, відповідно, – ні? Чи розумієте, чому всіх, хто наважувався це проголошувати, зазвичай ув’язнювали та/або страчували? Один англіканський єпископ ХХ століття схопив це в яскравій паралелі: «Коли проповідував Павло, зчинялися бунти; коли проповідую я, мені подають чай».
Хороше, справді євангельське проповідування має на меті привабити людей до Церкви. А те, що сьогодні вони воліють триматися від Церкви подалі, як на мене, вказує на не дуже високу якість наших проповідей.
Зверніть увагу, що Петро не підлещується до слухачів: «Бог зробив Господом і Христом оцього Ісуса, Якого ви розіп’яли». Він не намагається пом’якшити удар, не прагне здобути друзів і вплинути на людей, а навпаки, якнайпряміше називає гріх своєї аудиторії. І саме це «аж до глибини серця» вражає тих, хто його слухає. Повірте, абстрактні духовні принципи, снодійні кліше й вічні моральні істини не вражають людей аж у серце. Петрові слухачі вигукують: «Що нам робити?» – а він проповідує далі: «Покайтесь, і нехай кожний з вас охреститься в ім’я Ісуса Христа на відпущення гріхів». Справжня євангельська проповідь мусить бути закликом до покаяння, до переміни життя. Якщо вона не провадить до каяття й постанови змінитися, то не вражає серця. Це в жодному разі не означає, що треба лякати й принижувати; ідеться радше про те, аби переказувати послання Ісуса так виразно й переконливо, щоб люди самі побачили, як низько впали, і захотіли змінитися.
Петро підсумовує: «Рятуйтеся від цього лукавого покоління». Послідовники Ісуса – це святий народ, вибраний люд. Наші розум і воля оновлені; нам необхідно чітко вирізнятися на тлі світу. Якщо ми думаємо й діємо, як усі, то ми не сприйняли Євангелія. І якщо все, що лунає з амвона, можна почути в токшоу, у дискусійних клубах і в політичних суперечках, то ми не чуємо Євангелія. Автор Діянь пише: «І того дня до них пристало яких три тисячі душ». Я знаю, що геть усі радять не турбуватися про числа, і це справді слушно, адже Бог, як казала Мати Тереза, хоче, аби ми були не успішними, а вірними. Однак Біблію, подобається це нам чи ні, числа цікавлять. І хороше, справді євангельське проповідування має на меті привабити людей до Церкви. А те, що сьогодні вони воліють триматися від Церкви подалі, як на мене, вказує на не дуже високу якість наших проповідей.
Усім проповідникам я можу порадити ретельно придивитися до керигматичних промов у Діяннях апостолів. Якщо ви проповідуватимете, як Петро, вам навряд чи щоразу подаватимуть чай, але слухачі принаймні знатимуть, що їх вразили аж до глибини серця.
