У цьому випуску «Вербуму» ми розмірковуємо про місця сили — від загальновизнаних священних просторів до глибоко особистих дрібничок, які наповнюють натхненням і допомагають триматися купи.

Руслан Халіков придивляється до сакральних місць з релігієзнавчої перспективи, нагадуючи, що головне в них — не статичне географічне розташування, а динамічний зв’язок із подією чи постаттю, у якому й оприявнюється пульсація святості.

Ірина Пасько показує, як це розрізнення працює на практиці: локації, начебто наділені силою, ніяк не відгукуються в нас, якщо їх вирвати з контексту, позбавити історії; і навпаки, цілковито звичайні місця стають осередками сили, коли ми проростаємо в них корінням.

Надійка Гербіш пише про наші внутрішні місця сили — те, як ми пам’ятаємо, співчуваємо, любимо. Навіть біль може стати місцем сили, якщо ми навчимося знаходити в ньому надію. «Бо, усвідомивши трагедію, ми відповідаємо опором і витривалістю».

Завершується випуск текстом, у якому Аліна Петраускайте говорить про Бога і близькість до Нього як наше остаточне місце сили, адже « кожне страждання, пережите з Христом, веде до воскресіння та життя, яких ніхто у нас не може забрати».