fbpx
Verbum
  • Головна
  • Матеріали
  • Проєкт
No Result
View All Result
Verbum
No Result
View All Result
Home № 13: Церква в публічному просторі
Home № 13: Церква в публічному просторі

«Сповіді». Велике мовчання совісті

by Юлія Карпицька
9 Січня 2019
in № 13: Церква в публічному просторі
Share on FacebookShare on Twitter

Сюжет фільму Роберто Андо «Сповіді» розгортається навколо однієї події – саміту Великої вісімки, що відбувається в ізольованому готелі на узбережжі Німеччини. Крім економістів і політиків, на зустріч запрошено музиканта, письменницю й ченця-картезіанця.

«Сповіді». Велике мовчання совісті

Фото: ComingSoon.it

Спершу здається, ніби перед нами політична драма про економічну змову. Та ось директора Міжнародного валютного фонду Даніеля Роше знаходять мертвим, а останнім, із ким він розмовляв перед смертю, виявляється загадковий італійський чернець Роберто Салус. Тепер історія набуває рис детективу чи трилера – проте фільм не виправдає очікувань глядача в жодному з цих жанрів, бо насправді політична тематика й детективний сюжет доволі швидко вичерпають себе. У детективі бракує лиходія, політична змова не спрацьовує, то що ж залишається? Від самого початку деталі натякають, що перед нами притча, а тому варто пам’ятати про певну умовність, властиву цьому жанру. У фільмі є навіть дрібка магії: спершу ілюзіоніст в аеропорту, а потім загадкове зникнення Салуса під час похорону. Серйозна тематика й політичний антураж можуть ввести глядача в оману, з одного боку, змусивши шукати в цій історії те, чого тут немає, а з іншого, відволікати від головної думки. Саме тому варто зосередитися не на сюжеті, а на образах, алюзіях та ідеях.

Перше, з чим знайомиться глядач, навіть перш ніж почати дивитися фільм, – це назва. Кажуть, назва – це іскра, від якої прикурює глядач. Часом автор сам дає зрозуміти, яка важлива назва його твору, і це правдиво й у випадку «Сповідей». Італійське «Le confessioni» суголосне з назвою стрічки Альфреда Гічкока «I confess» – про священика, який відмовляється порушити таємницю сповіді, щоб зняти з себе підозри у вбивстві. Режисер сам натякає на цей зв’язок, згадуючи фільм Гічкока в одному з діалогів. І це не дивно, адже інтрига «Сповідей» також тримається на таємниці сповіді.

Нетипово бачити у фільмі про політику так багато природи – і це ще один доказ того, що історія насправді про щось інше. Естетичні натурні зйомки та жива природа виразно контрастують із персонажами-міністрами, яким місце в кабінетах. Салус у чернечому вбранні – єдиний, хто виглядає в цих краєвидах гармонійно. Та природа має в фільмі не тільки естетичну роль, а й символічну. Трохи дивакувате хобі Салуса – записувати спів птахів на диктофон – ближче до фіналу перетворюється на красивий і глибокий образ. Коли мовчазного ченця намагаються змусити говорити, той малює замість відповіді двох пташок. Спантеличені політики відразу починають шукати в цьому потаємні значення, приховане послання, яке можна було б розшифрувати. Спостерігати за цим доволі кумедно, бо зображення чернець перемалював із дитячої книжки, звісно, не вкладаючи в нього жодного таємного сенсу. Але глядачеві цей малюнок усе-таки може щось підказати. Одуд і вірапуру – це птахи-герої численних легенд, наділені символічними сенсами. Одуда в деяких культурах вважали брудним птахом, тож він позначав гріх; з іншого боку, імовірно, через звичку вискубувати старе пір’я, його називають «тим, хто вириває коріння», тобто робить приховане явним. Вірапуру – південноамериканський вид кропив’янок – за легендою, співає тільки раз у житті, і всі тварини навкруги завмирають, щоби послухати його пісню. Сцена наприкінці фільму, коли з’являється одуд і водночас зникає Салус, який неначе перетворився на птаха й полетів геть, може здатися вкрай наївною, та якщо тлумачити її символічно, вона постає в іншому світлі. Той, хто оприявнює приховане, зробив свою справу й відлітає, забираючи заразом і чужі гріхи.

Салус – це уособлення сумління, яке навідується до персонажів у миті складних виборів. І його мовчазний голос, закликаючи до милосердя, відкриває людям їхні вади. А далі все просто: хтось дослухається до цього голосу, а для когось чути його нестерпно.

Іще один елемент, якого не видно, але який відіграє важливу роль – мовчання. Картезіанці, до яких належить Роберто Салус, відомі стриманим способом життя, суворим розпорядком дня і, насамперед, мовчанням. Салус називає мовчання привілеєм, і це виявляється справді так: він єдиний контролює ситуацію, хоча начебто мало би бути навпаки. Його мовчання дратує, захоплює, спантеличує, породжує сумніви – жоден персонаж не залишається собою. Чи сучасна культура, чи норми етикету, чи, можливо, страх і відчуття провини змушують людину постійно говорити: її питають – і вона зобов’язана дати відповідь. Режисер підкреслено протиставляє мовчазного ченця тим, хто «витрачає дихання на слова», хто говорить навіть тоді, коли йому нічого сказати.

Образ самого Роберто Салуса – це, мабуть, головна метафора фільму. Ідеалізований, майже позбавлений рис реальної людини картезіанець може здатися незрозумілим, а часом наївним персонажем. Проте, навряд чи режисер мав на меті зобразити достовірний психологічний портрет героя – притчі більше властиві архетипи. Іронічність – найімовірніше, внесок виконавця головної ролі Тоні Сервілло – додає персонажеві багатогранності й навіть якогось відтінку всевидющості. Виникає враження, що Салус перебуває поза подіями, наче незалежний і відсторонений суддя. Під його впливом усі змінюються, а він просто зникає, не залишаючи сліду. Салус – це уособлення сумління, яке навідується до персонажів у миті складних виборів. І його мовчазний голос, закликаючи до милосердя, відкриває людям їхні вади. А далі все просто: хтось дослухається до цього голосу, а для когось чути його нестерпно. Можливо, вибір саме картезіанця був зумовлений не лише характерним для цього ордену мовчанням, а й білим вбранням, яке носять ченці. Адже він – це також ангел, який прийшов усунути несправедливість, побороти сучасного «Люцифера»: недарма на початку герой цитує неаполітанський віршик про «ангела, який чинив не так, як треба».

Є в цьому фільмі щось від Умберто Еко: філософська притча, що маскується під детектив. Треба приготуватися до типової італійської естетики, повільних кадрів, статики й «порожніх» сцен. Стрічка побудована не на сюжеті, а на рефлексії та спогляданні. Чи є тут дидактика? Так, як у будь-якій притчі. Хоч би ким була людина, хоч би які вибори робила, якщо вона приглушує голос свого сумління, воно може матеріалізуватись і прийти – наприклад, в образі мовчазного ченця в гарному білому вбранні. Та відкритим фіналом режисер усе-таки пропонує зробити висновки глядачеві: кожен сам вирішує, хто цей чернець.

Завантажити PDF
Юлія Карпицька

Юлія Карпицька

Редакторка видавництва «Кайрос», сценаристка, кінокритикиня. Магістрантка Інституту святого Томи Аквінського. Сфери зацікавлень – екотеологія, англійська література й кіноадаптації.

Схожі статті

9 Січня 2019
№ 13: Церква в публічному просторі
Домінік Пір. Пробудити серце Європи

Домінік Пір. Пробудити серце Європи

Дитина війни Жорж Шарль Клеман Гілан Пір народився 10 лютого 1910 року в бельгійському містечку Дінан. Він був першим із...

by Маріуш Возняк
9 Січня 2019
9 Січня 2019
№ 13: Церква в публічному просторі
Про співпрацю держави і Церкви: розмова з єпископом Віталієм Кривицьким

Про співпрацю держави і Церкви: розмова з єпископом Віталієм Кривицьким

– Ексцеленціє, ви очолюєте Комісію у справах відносин між Церквою та державою Конференції римсько-католицьких єпископів в Україні. Яка її мета?...

by Вікторія Семенова
9 Січня 2019
9 Січня 2019
№ 13: Церква в публічному просторі
Доктринальна нота Конгрегації віровчення про деякі питання участі католиків у політичному житті

«Теологізація політики призводить до ідеологізації віри»

Контексти «доктрини Кеннеді» На перший погляд, це доволі загальний текст, без якихось специфічних контекстів. Проте заслуговує особливої уваги невеличкий пасаж...

by Олексій Браславець
9 Січня 2019
9 Січня 2019
№ 13: Церква в публічному просторі
Тема номера: Церква в публічному просторі

Доктринальна нота Конгрегації віровчення про деякі питання участі католиків у політичному житті

Преамбула Конгрегація віровчення, вислухавши думку Папської ради у справах мирян, визнала за доцільне опублікувати цю доктринальну ноту про деякі питання,...

by Конгрегація віровчення
9 Січня 2019
9 Січня 2019
№ 13: Церква в публічному просторі
Доктринальна нота Конгрегації віровчення про деякі питання участі католиків у політичному житті

Тема номера:
Церква в публічному просторі

Розпочинається випуск перекладом важливого документа Конгрегації віровчення. Доктринальна нота, яку 2002 року підписав кардинал Йозеф Рацінґер, обговорює питання участі католиків у...

by Редакція Verbum
9 Січня 2019

Verbum

  • Головна
  • Матеріали
  • Проєкт
ПІДПИСАТИСЯ

INFO@VERBUM.COM.UA
KYIV, UKRAINE


No Result
View All Result
  • Головна
  • Матеріали
  • Проєкт

INFO@VERBUM.COM.UA
KYIV, UKRAINE