Подивитися на суспільство з іншого ракурсу
Правила оповідання історій довго передбачали, що мова піде про щось, що є на Землі. Тому багато авторів часів Давньої Греції, Риму, Середньовіччя й навіть Нового часу використовували як зачин подорож до віддаленого куточка світу, де може бути все, що завгодно. Часто завдяки такому прийому оповідач показував, на яких інших засадах можуть функціонувати суспільства. Справедливі закони, розумне керування громадою, розподіл ресурсів – багато з таких спроб змалювання ідеального суспільства ми зараз називаємо «утопіями», апелюючи до твору Томаса Мора.
У ХХ столітті виникає зворотній до утопій жанр – антиутопії (або дистопії). У них ідеться про вади, які можуть призвести до несправедливості й дискримінації, про світи, де тоталітаризм святкує перемогу. Людство змінюється, але страхи залишаються, тому за Євгеном Замятіним, Олдосом Гакслі, Джорджем Орвелом і Карін Боє приходять нові автори: Філіп Дік, Роберт Гайнлайн, Сюзанна Коллінз, Джеймс Дешнер, Вероніка Рот. В Україні антиутопії пишуть Наталка Ліщинська, Тарас Антипович, Олег Шинкаренко.
По-своєму дивляться на довколишню реальність також автори так званого класичного фентезі. Вигаданий світ, схожий, на перший погляд, на Середньовіччя, підкреслює й загострює проблеми, які хвилюють автора та його сучасників. В епосі «Володаря перснів» Джона Толкіна можна побачити відлуння Першої світової й передчуття нової війни. У мультирасовому світі, де є ельфи, орки, гобліни й гноми, можна міркувати про проблеми міграції, мультикультуралізму, співіснування різних громад без остраху отримати судовий позов. Метафоричність, перехід до простору міфології дозволяє проговорювати важливі для суспільства речі без дидактики й повчань. Варті уваги імена світового фентезі – Роберт Сальваторе, Джо Аберкромбі, Урсула Ле Ґуїн, Наомі Новік; серед українських авторів у цьому жанрі працює Ярина Каторож.
Не можна оминути й міського фентезі, де час дії максимально наближений до нашого. Місто, де розгортається сюжет, часто впізнаване, проте світ усе одно залишається умовний. У міському фентезі ще яскравіше проявляється здатність авторів зачіпати актуальні теми. Зараз це один із найпопулярніших різновидів літератури уявних світів; у світі в ньому працюють Ніл Ґейман, Чарльз де Лінт, Чайна М’євілль, в Україні – Дара Корній, Володимир Арєнєв, Наталія Матолінець, Світлана Тараторіна.
Побачити вплив винаходу
Винахід, який щось змінює у навколишньому світі – класичний прийом наукової фантастики, на його основі побудовано чимало творів Жуля Верна. Ґ’юґо Ґернсбек, один із батьків американської фантастики, бачив у творах фантастів спосіб познайомити читачів із новітніми винаходами й можливостями, які вони пропонують. Природно, що технічний прогрес і нові наукові досягнення сприяють популярності таких текстів.
За радянських часів фантастичні твори, де важливе місце має технічний прогрес, були ідеологічно правильними, адже «кликали молодь до ВТУЗів» і стверджували міць радянської науки. Утім, поступово наукові фантасти відійшли від винаходоцентричності – у США раніше, на наших теренах не так давно – й почали фокусувати увагу на змінах у суспільстві, які викликає технічний прогрес. Боб Шоу, Вільям Гібсон і Брюс Стерлінг, Пітер Воттс, Чарльз Штросс – знакові імена для наукової фантастики.
Опанувати свої страхи
Жага страшних історій – невід’ємна частина людської природи. Діти розповідають жахалочки, дорослі читають літературу жахів. Іноді кажуть, що такі історії немовби готують до надзвичайних ситуацій і розповідають, як у них поводитися. За іншою теорією, страшні історії підкреслюють зону комфорту читача, у якій він може абсолютно безпечно полоскотати собі нерви. Так чи інакше, а розмаїття жахливих уявних світів доволі велике: від екзистенційних жахів Говарда Філіпса Лавкрафта до майже реалістичних історій Стівена Кінга, де жах ховається в повсякденні й особах твоїх сусідів.
До цієї категорії ще можна додати численні постапокаліптичні тексти, де йдеться про зруйновану – катаклізмами, епідеміями, війнами тощо – цивілізацію.
Спитати «А що, якщо?»
Багатьом цікаво, якою була б історія, якби… Якби Юлій Цезар дізнався про заколот, хрестоносці втримали Єрусалим, Богдан Хмельницький обрав іншого стратегічного партнера, а Скоропадський устиг реформувати українську державу. Список таких вузлових точок великий і для кожної культури чи країни свій. Автори, створюючи альтернативні історичні сюжети, можуть або спиратися на автентичні постаті й події певної епохи, або використати машину часу й послати у вузлову точку агента, який має змінити історію.
Щоправда, про таких агентів з іншого часу – чи, як їх іще називають, «потраплянців» – написано й чимало токсичних творів, особливо за останні роки в Росії. Агенти зазвичай діють у часи Другої світової, забезпечуючи тоталітарній машині Радянського Союзу перемогу й домінування на всій планеті. Проте чимало текстів цього напряму заслуговують уваги: зокрема можна порадити «Патруль Часу» Пола Андерсона, «Кригу» Яцека Дукая чи творчість українця Андрія Валентинова.
Спостерігати за «кращим-я»
Іноді хочеться, щоб усе вдавалося, щоб усі проблеми легко розв’язувались і не було ніяких перешкод. Буває так, що автор змальовує себе головним героєм книжки, проте цей двійник – кращий. Чоловік може сам розібратися з будь-якою технікою й загоном міжгалактичного спецназу, знищити драконяче гніздо чи звабити усіх принцес паралельного світу. Жінка закохує в себе ельфа з тисячолітнього королівського роду, брутального перевертня й на додачу пару гарнізонів навколишніх фортець, у неї найкраща фігура у всій галактиці, наймиліша усмішка й найбагатша колекція суконь. Для позначення таких творів – а точніше, їхніх персонажів – навіть винайдено термін «Мері С’ю» або «Марті С’ю», залежно від статі головного героя. Та хоч би як із них кепкували, такі книжки, певно, мають терапевтичний ефект, тому й залишаються стабільно популярними.
Розважитися
Ця причина остання у списку, але не за важливістю. Подорож уявним світом збуджує фантазію. За пригодами героїв цікаво стежити, особливо коли вони втрапляють у халепи і з честю й гумором виходять із них. Уявні світи можуть бути надзвичайно веселі – і з кумедних ситуацій читач теж може почерпнути щось важливе. Чудову пригодницьку фантастику писали Гаррі Гаррісон, Роджер Желязни, гумористичне фентезі – Роберт Аспрін і Террі Пратчетт. Космоопери чи фентезійні королівства – піджанр не такий важливий, головне, аби історія захоплювала.
Звісно, мотивації авторів і читачів не можна звести лише до цих причин, та й хороші, якісні тексти, які цікаво читати, не обмежуються тільки однією мотивацією. Головна ж причина, чому письменники й читачі звертаються до уявних світів, – це, мабуть, бажання вийти за обмеження реальності, подивитися на щось абсолютно новими, свіжими очима. Уявний світ дає для цього необхідні інструменти.
