fbpx
Verbum
  • Головна
  • Матеріали
  • Проєкт
No Result
View All Result
Verbum
No Result
View All Result
Home № 70: Граматика сліз
Home № 70: Граматика сліз

Чому плаче дитина?

by Ольга Герасименко
11 Березня 2020
in № 70: Граматика сліз
Share on FacebookShare on Twitter

Новонароджена людина зустрічає світ плачем, і плач цей означає не лише страх і дискомфорт, викликаний зміною затишку материнської утроби на щось величезне, повне світла та звуків і геть незнайоме. Це ще й гімн самому життю, адже перший крик розкриває легені немовляти, даючи змогу самостійно дихати, а отже – жити. Уперше чуючи плач малюка, мати розуміє, що все добре; тиша викликає тривогу.

Ерік Вереншьоль, «Ти з дитям», 1884 рік

Та ось батьки опиняються з дитиною сам на сам. Минає небагато часу, і після першої ейфорії плач із радісного звуку перетворюється на причину переживань, тривог, а часом і роздратування. «Чому вона знову плаче?» – складно знайти молодих батьків, яких жодного разу не мучило б це запитання. Дитина нагодована, суха, зігріта і здорова – то що ж їй знову не так?

Ми, дорослі, звикли ставитися до плачу як до явища, пов’язаного насамперед із сильними негативними переживаннями: образою, сумом, стражданнями, болем. Але для дітей, які ще не опанували достатньої кількості слів і способів виражати почуття, спектр його значень значно ширший.

Плач – перший доступний маленькій людині засіб комунікації зі світом, спосіб повідомити про нагальні потреби або дискомфорт. «Просто так, із вредності» немовля ніколи не плаче; використовувати сльози як засіб маніпуляції воно навчиться згодом, коли підросте. Навіть якщо батькам здається, що жодних підстав для плачу в дитини немає, причина є – просто її ще не знайшли. Це аж ніяк не означає, що батьки погані: розшифрувати пронизливі звуки й перекласти їх людською мовою – завдання неймовірно складне, а якоїсь універсальної системи шифрів для дитячого плачу, на жаль, не існує. Кожна сім’я поступово, спираючись на спостереження та практичний досвід, складає власний словник. Потихеньку батьки помічають, що голодне маля плаче отак, коли йому потрібно змінити підгузок – інакше, а бажання уваги й контакту має неповторні нотки, зовсім не схожі на ті, які зазвичай означають біль у животику.

Плач немовляти небезпідставно вважають одним із найдратівніших для вуха звуків, але в цьому виявляється мудрість Божого задуму щодо людської природи. Малюк – це абсолютно безпомічна, не здатна самостійно вижити істота. Для задоволення базових потреб і порятунку від небезпеки їй необхідна допомога батьків або інших дорослих осіб, а інших способів попросити про допомогу, окрім плачу, вона не знає. Тому вкрай важливо, аби звук цього плачу неможливо було пропустити повз вуха чи залишити без уваги.

Напевне, усім батькам знайомі гіркі ридання над зламаним бананом або через невідповідний колір шкарпеток. Такі дрібні неприємності – справді серйозне навантаження для дитячої психіки, і їх не варто недооцінювати. Дитяча нервова система ще дуже незріла, а тому вкрай чутливо реагує на будь-які подразники. Причиною плачу можуть стати навіть приємні переживання: новорічна вистава, візит до улюблених родичів, гучні забави в компанії інших дітей. Нехай їхнє емоційне забарвлення й позитивне, та це все одно сильний тиск на нервову систему, дискомфорт від якого зрештою виливається сльозами. Плач у таких випадках – наче кнопка «reset», що викликає перезавантаження системи, якщо ніякі інші способи виправити проблему не спрацьовують.

Придушуючи цілковито нормальні реакції, дорослі позбавляють дитину природного засобу звільнення від нервової напруги.

У дорослому житті цей механізм теж діє, хоч і не так яскраво. Нам добре знайомі сльози радості чи розчулення, захвату чи полегшення, а ще – потреба час від часу просто виплакатися, щоб натиснути на «reset» і отримати полегшення.

На відміну від дорослих, дитина не вміє контролювати емоції. Засмучене дитя слід підтримати, втішити, заспокоїти, але не можна забороняти йому плакати, мовляв, це негарно й неввічливо. На жаль, є безліч штампів, якими дорослі полюбляють «нагороджувати» дітей за сльози: «Хлопчики не плачуть»; «Така гарна дівчинка – і плаче, фу, як некрасиво»; «Плачуть лише слабаки та боягузи». Критичні фрази б’ють по самооцінці дитини, сплітаючись у неї в голові у ланцюг «хороші діти не плачуть; я плачу; отже, я – не хороша дитина» і вкорінюючи думку про себе як про когось, хто не виправдовує батьківських сподівань. З другого боку, маленька людина через психофізіологічні особливості не може просто взяти і припинити плакати, навіть якщо сама цього хоче. Але батьки мають у її очах беззаперечний авторитет, тож надалі вона щосили намагатиметься робити те, чого вони вимагають. Придушуючи цілковито нормальні реакції, дорослі позбавляють дитину природного засобу звільнення від нервової напруги. А ця напруга сама собою нікуди не зникає: вона накопичуватиметься всередині, підштовхуючи до інших, менш здорових шляхів розслаблення. Хай якою дріб’язковою нам здається причина плачу, не варто применшувати її значення в дитячому житті й позбавляти сина чи дочку права на сльози.

Поступово плач перетворюється на складніший інструмент впливу. Класичний приклад: малюк, засмучений тим, що не може отримати бажане, припиняє плакати, щойно мати виходить з кімнати, іде за нею й далі плаче вже в матері перед очима. Досвід підказує дитині, що сльози – це запорука того, що її шкодуватимуть і втішатимуть, а отже, охочіше виконуватимуть її бажання. Із неконтрольованої психофізіологічної реакції плач перетворюється на щось, чим дитина за потреби може користуватись усвідомлено. І те, як саме вона використовуватиме цей інструмент, значним чином залежить від батьків чи опікунів.

Діти навчаються взаємодіяти з соціумом, спостерігаючи насамперед за батьківськими реакціями на світ і на свою поведінку, і несуть набутий досвід у подальше життя. Маніпуляції за допомогою сліз поширені й серед цілковито дорослих людей, але коріння їхнє варто шукати в дитинстві. Причини можуть бути різні: як надмірна опіка, коли батьки стрімголов мчать задовольняти бажання дітей, лишень би ті не плакали, так і брак уваги, коли сльози дають змогу бодай якось звернути на себе батьківський погляд та отримати хоч трохи тепла й піклування. Тому дорослим важливо стежити за власними реакціями на дитячий плач, аби в дитини не виникло ні думки про те, що сльози – це універсальний засіб для досягнення будь-якої мети, ні враження, що її потреби й почуття ігнорують.

Завантажити PDF
Ольга Герасименко

Ольга Герасименко

Психолог за освітою, мама двох доньок, член Асоціації мирян «Una Voce», що має на меті збереження літургійної, віровчительної та культурної Традиції Католицької Церкви. Сфери зацікавлень – світова література, європейська історія, мистецтво середньовіччя й ренесансу, роль особистості у світовому культурному процесі.

Схожі статті

11 Березня 2020
№ 70: Граматика сліз

Сльози. Інструкція з застосування

Навіщо потрібен плач, однозначної відповіді немає. Почасти тому, що його вивчають значно менше, ніж гнів чи тривогу. Деякі дослідники вказують,...

by Галина Качур, Ілля Сушенцев
11 Березня 2020
11 Березня 2020
№ 70: Граматика сліз

«Купіль сліз». Плач у східнохристиянській літургійній традиції

Як трактувати сльози побожній особі? Як солону рідину, що утворюється у слізних залозах, чи як психосоматичний феномен, у якому можна...

by Максим Тимо
11 Березня 2020
11 Березня 2020
№ 70: Граматика сліз

Коли плакав Христос

Що переважатиме в нашому житті, страждання чи надія? Плач ставить нас на боці надії: хоча ми й відчуваємо біль, та...

by Петро Октаба
11 Березня 2020
11 Березня 2020
№ 70: Граматика сліз

Тема номера:
Граматика сліз

Так, ми добре розуміємо, що це запитання – з тих особистих, яких не варто зненацька ставити малознайомим людям. Але все-таки...

by Редакція Verbum
11 Березня 2020

Verbum

  • Головна
  • Матеріали
  • Проєкт
ПІДПИСАТИСЯ

INFO@VERBUM.COM.UA
KYIV, UKRAINE


No Result
View All Result
  • Головна
  • Матеріали
  • Проєкт

INFO@VERBUM.COM.UA
KYIV, UKRAINE