Розпочинається номер зі статті Джорджо Аґамбена, де проаналізовано феномен месіанського часу – тобто того, у якому живе Церква. Італійський філософ відштовхується від аналізу грецького слова «paroikein», яке в текстах апостола Павла вказує на тимчасове перебування вигнанця чи приходня на противагу повноправній осідлості громадянина. Церква в цьому світі – лише подорожня, яка не має сталого дому, хай і перебуває тут уже тисячі років. І про це важливо пам’ятати, щоб бути вірними її місії, щоб не піддатися спокусі перейти від «paroikein» до «katoikein» – оселення у світі на правах громадянина, як будь-яка світська організація.
Другий текст присвячений переживанню часу в чернечій спільноті. Отець Даніель-Антонін Мортьє OP знайомить читачів із таємницями Літургії годин, тобто молитовного циклу, який покликаний допомагати освячувати час. Узгоджуючи виміри вічної святості й мінливого повсякдення, він пристосовується до пір року та вписує свою динаміку в зміну світанків і сутінків. Ця давня традиція молитви може допомогти повернути загублений внутрішній спокій і нам, мешканцям міст, чий ритм життя давно розійшовся з природними циклами. Текст написаний 1922 року, але досі актуальний.
Софія Вдовченко пише про ініціаційні ритуали, які відлунюють у народних казках. Це ще один текст, у якому ми придивляємося до українського фольклору, повного дохристиянських мотивів. Попередня стаття на цю тему викликала полеміку, тож варто наголосити: народна побожність, чи в давнину, чи навіть сьогодні, містить як те, що вписується в християнську традицію, так і те, що їй суперечить. Саме тому необхідна стала євангелізація. У цьому ж випуску нас цікавить особливий час – переходу від одного статусу до іншого. Ініціація – це зміна, у якій людина має нагоду пізнати автентичну себе, осягнути свою ідентичність.
Завершує номер текст Зіни Левітіної про музику й те, як ми її переживаємо. Варто пам’ятати, що від початків людства таке переживання було пов’язане зі спільнотою: «Музика, тобто просто спів, у поєднанні з монотонними ритмами допомагала людям робити якусь спільну справу». Літургійна музика, яку творить уся спільнота, не розділена на слухачів і виконавців, наближає нас до саме такого досвіду. Спонукаючи всіх, хто залучений у богослужіння, до спільної духовної праці, вона стає мостом не тільки між окремими особами, а й між дочасністю та вічністю Слова.
