У першому тексті випуску Ірина Максименко розмовляє з єпископом Володимиром Груцою про різні аспекти єпископського уряду: від вибудови стосунків зі священниками в дієцезії до розпізнавання потреб мирях і пастирської підтримки людей, які відчувають розчарування щодо Церкви. Це друга частина інтерв’ю, яке відбулося ще наприкінці 2021 року (першу ми опублікували в липні), але попри все, що відтоді змінилося, залишається дуже важливим, бо говорить про фундаментальні принципи стосунків пастиря з вірними.
Звісно, розуміння цих принципів — як і, скажімо, усвідомлення орденського покликання — не приходить саме, не виникає в наших головах і серцях із нічого. Щоб осягнути його, потрібно багато спілкуватися з людьми, чимало вчитися, шукати правильних підходів і мати достатньо смирення, щоб відкинути помилкові. Другий текст випуску — це фрагмент із книги італійського історика Массімо Карло Джанніні «Домініканці», яка щойно побачила світ у видавництві «Кайрос». Уже в перші десятиліття існування ордену стає зрозуміло, що проповідування потребує значної інтелектуальної підготовки — і так починається тривала взаємодія домініканців із університетським середовищем: спершу недовірлива, а згодом дедалі ближча.
Аліна Петраускайте проводить паралелі між навчанням в освітніх закладах — від початкової школи до університетів — і постійним учнівським станом, у якому ми перебуваємо у взаєминах із Богом. В обох ситуаціях напрочуд важлива вчительська любов, адже вона найкраще здатна нас переконати, що щось має цінність, ба більше — що ми маємо цінність. На жаль, на шкільних лавах такий досвід любові здобувають не всі; та кожен може долучитися до нього у вірі, у стосунках із найдбайливішим Учителем.
Взаємодія з учителями в усіх різна й не завжди досконала. Та принаймні навчальні програми мають бути розроблені так, аби забезпечувати якнайкращу людську формацію — правда ж? Тим більше, що зараз в Україні триває шкільна реформа, експерти працюють над удосконаленням програм, виходять нові підручники. Утім, Ірина Пасько перечитує підручники з української літератури для п’ятикласників — і мусить визнати, що під новими обкладинками часто ховаються не найкращі старі підходи, а деколи навіть хороші тези на кшталт потреби взаємної підтримки й солідарності виявляються проговорені не зовсім адекватно. І це прикро, адже тексти, із якими ростуть діти, впливають на майбутнє, яке вони згодом будуватимуть.
