Цей номер «Вербуму» присвячений розповіданню історій, і нам здалося, що природно буде зробити його діалогічним. У чотирьох інтерв’ю ми спілкуємося з людьми, чиє життя так чи інакше пов’язане з оповідями, і придивляємося до різних вимірів сучасного наративного мистецтва.
Олексій Браславець ділиться досвідом проведення екскурсій, які не обмежуються лише оглядом пам’яток. «Екскурсія – це своєрідна гра, адже ти пропонуєш людині на певний час вийти з комфортного для неї середовища й увійти у штучно створений світ», структурований так, щоб донести певний зміст. І що захопливішою й емоційнішою буде подорож у цей світ, то глибше зануриться в нього слухач і більше звідти винесе. Екскурсії пропонують баланс між пізнанням і розвагою, між історичними фактами й легендами, у правдивості яких остаточно ніхто й не впевнений.
Музикознавиця і співзасновниця проекту «Open Opera Ukraine» Анна Гадецька розповідає про сенси, які можна відчитати в музиці, а зокрема – про оперні наративи. Опера – це синтетичний жанр: не тільки музичний твір, а водночас не лише театральна вистава. Слово, музика й візуальні образи поєднуються в ній аж настільки, що можна сказати, що «в опері немає слухачів, в опері є глядачі». Інтелектуальні сенси в ній – утім, як і загалом у музиці – не скасовують емоційних; навпаки, йдеться про поєднання та взаємне підсилення цих двох полюсів.
Про інше втілення змістів розповідає ілюстраторка Олеся Секереш. Цей тип нарації ми вже згадували в розмові з Яцеком Гайносом. Українська художниця підкреслює, що в книжковій ілюстрації все починається з тексту, але зауважує також цікаву річ: «малюючи ілюстрації, ми малюємо себе, свою власну історію». Справа в тім, що в ілюструванні не йдеться про звичайне копіювання змісту, а про його глибше візуальне доповнення. І тому хороші ілюстрації спонукають до споглядання.
Насамкінець пропонуємо розмову зі Стефанією Демчук і Людмилою Ващук, засновницями Центру середньовічних і ранньомодерних студій «Симболон», які поєднують класичну наукову роботу з читанням лекцій і писанням статей для широкої, здебільшого позауніверситетської аудиторії. Поширюючи знання про Середньовіччя й Ренесанс, вони об’єднують дослідників, реконструкторів, майстрів і просто зацікавлених людей. Виходячи за стіни традиційних навчальних закладів, вони втілюють мету, яку ставили перед собою перші європейські університети: поєднання наукової роботи з дидактичною та створення спільноти людей, що шукають правди.
