Номер розпочинається з тексту Олексія Браславця про історію виникнення Держави-Міста Ватикан і підписання Латеранських угод, які «визначили новий статус Святого Престолу в сучасному світі. Відмовившись від економічних, територіальних, політичних й інших претензій, Святий Престол вийшов із конфлікту з італійською державною владою і здобув значно важливіше благо – юридично підтверджений статус суб’єкта міжнародного права, укріплення суверенного статусу й незалежність від світської влади».
Отець Віталій Храбатин пише про погляд східного християнства на відносини між Церквою й державою. Основи для розуміння цих взаємин можна знайти в Катехизмі УГКЦ «Христос – наша Пасха». Як вказує Катехизм, Церква не чекає привілеїв від держави, але повсякчас нагадує їй, що найперший обов’язок влади полягає в піклуванні про спільне благо, складові якого – релігійна свобода, культура, освіта й наука. Автор звертає увагу також на роль влади в контексті християнського покликання до свободи.
Поруч із «латинським» і «візантійським» підходами до відносин між державою й Церквою пропонуємо зріз американського досвіду. Цікаво, що американський політичний проект від початку мав чимало релігійних рис, адже спирався на індивідуальні релігійні переконання громадян. Отець Ярослав Глодек OP розповідає про спроби активних християн подолати секуляризаційні тенденції у США не тільки за допомогою євангелізації, а й через політичну діяльність. Стаття пропонує поміркувати про успішність і наслідки цього проекту.
Наступний текст – це фрагмент із книжки «Віра і дія» отця Войчеха Гєртиха OP, теолога Папського дому. Автор у цьому уривку говорить про сенс католицької суспільної етики. Покликаючись на томістичну теологію й учення Церкви, він показує, що тут ідеться не тільки про філософські питання: як галузь моральної теології, суспільна етика стосується всіх вимірів людського життя, зокрема й політичної сфери.
Завершує випуск інтерв’ю з отцем Яном Анджеєм Клочовським OP, який у 1980-х роках був душпастирем студентів, залучених у рух «Солідарність». Його вихованці – і таких священиків, як Людвіг Вишневський чи Юзеф Тішнер, – згодом доклалися до створення в Польщі демократичної держави.
