fbpx
Verbum
  • Головна
  • Матеріали
  • Проєкт
No Result
View All Result
Verbum
No Result
View All Result
Home № 49: У затінку бібліотеки
Home № 49: У затінку бібліотеки

Про книгозбірні та книгозбирачів

by Петро Балог
16 Жовтня 2019
in № 49: У затінку бібліотеки
Share on FacebookShare on Twitter

Деякі речі, що нас оточують, давні, як саме людство. А є й такі, що виникли тільки з розвитком цивілізації. Це, зокрема, книжки й бібліотеки, які з них складаються. Форма книги змінювалася впродовж історії, проте суть залишилася: записувати інформацію, переводити усні дані в писемні чи, ширше, переносити здобуте п’ятьма органами чуттів на матеріальні носії. Бібліотеки ж накопичують ці носії, щоб упорядкувати й полегшити доступ до них, а відтак надати можливість перетворювати вже здобуті знання на щось нове, далі розвиваючи цивілізацію.

Фото: Jens Schott Knudsen

У найдавніших відомих бібліотеках – шумерських – десь 4500-5000 років тому зберігалися глиняні таблички з інформацією про адміністрацію, медицину, сільське господарство, право, війни тощо. Приблизно 2800 років тому виникли бібліотеки в Ассирії, а 2400 – перші грецькі книгозбірні. Одна зі знаменитих еллінських бібліотек містилася в Пергамі; винайдений у цьому місті пергамент замінив у виготовленні книжок папірус, який доводилося імпортувати з Єгипту. Пергамську бібліотеку в І столітті до Різдва Христового приєднали до Александрійської – чи не найбільшої на той час книгозбірні світу, яка була знищена у ІІІ столітті. Останньою великою бібліотекою античності стала Імператорська бібліотека в Константинополі, заснована в IV столітті, а спалена у V; проіснувала вона трохи понад 100 років.

Після падіння Римської імперії занепали й бібліотеки. Лише завдяки наполегливій чернечій праці при монастирях вдалося відродити книгозбірні, де зберігали й переписували не тільки релігійні, а й світські тексти. Тож нічого дивного, що найбільш ученими людьми тоді були ченці. Пізніше, коли в XI-XII столітті в Європі почали виникати університети, при них також поставали бібліотеки, відкриваючи доступ до знань усе новим людям.

На початку ІІ століття в Китаї винайшли папір, який, помаленьку поширюючись світом, через тисячу років дійшов до Європи, де поступово витіснив дорогий пергамент. Коли ж у XV столітті Йоганн Ґутенберґ винайшов друкарський верстат, у Європі розпочалася справжня книжкова революція. Кількість книжок у бібліотеках, зазвичай при університетах, інститутах чи академіях, але також при державних установах, зростала майже в геометричній прогресії. Сьогодні в найбільших бібліотеках світу містяться десятки мільйонів книжок, а крім них – газети, альбоми, нотні зошити, аудіозаписи, фільми тощо. Найпрестижніші книгозбірні славляться давніми манускриптами. Знайдені артефакти стародавніх бібліотек – наприклад, глиняні таблички – зазвичай зберігаються в музеях.

Коли книжки стали дешевими, а люди заможнішими, почали виникати приватні колекції, які теж умовно можна назвати бібліотеками. Спершу їх збирали правителі, учені, письменники – одне слово, ті, хто потребував книжок під рукою й мав на них кошти. А в ХХ столітті вже й пересічні родини часто могли дозволити собі мати вдома невеличкий збір книг; звісно, ситуація не скрізь була однакова – досі є суспільства, де з цим складно. Проте людям і найрізноманітнішим книжкам стає дедалі легше зустрітися. Розмаїття сьогоднішніх книгарень ще півтора-два століття тому було фантастикою. Щоправда, змінюється форма книжок, та перехід від паперових до цифрових версій не заважає створювати «електронні бібліотеки». І хоча друкована книжка поки що домінує, цифровий формат спокійно співіснує з нею, роблячи тексти досяжнішими.

Ті, хто не цурається книжок, свідомі своєї недосконалості й намагаються не вивищуватися над іншими: завжди-бо є «небезпека», що ті інші знають щось, чого не знаю я.

Постає, втім, питання: чи актуальна приватна бібліотека в епоху електронних пристроїв і миттєвого доступу до інформації? Розмова Умберто Еко з Жаном-Клодом Кар’єром, видана під промовистою назвою «Не сподівайтеся позбутися книжок», може допомогти в пошуках відповіді. Еко – у чиїй бібліотеці було тридцять тисяч томів – зауважує, що книжки на полицях нагадують, як багато ми ще не знаємо: адже, навіть прочитавши десять тисяч книжок, не доберемося й до половини приватної книгозбірні, що вже казати про загальний безмір текстів. Та це має не засмучувати, а спонукати до невпинного розвитку.

Дехто каже, що непрочитані книжки на поличці значно цінніші за прочитані. І – цікавий парадокс – поступово непрочитаних ставатиме дедалі більше, а одночасно ростимуть знання. За умови, що, скажімо, біля двох-трьох непрочитаних книжок буде ще й одна прочитана. Що ж, знання вимагає жертв у формі непрочитаних томів. Книжки з приватної бібліотеки, які весь час потрапляють на очі (особливо ті, до яких іще не вдалося добратися), нагадують, що ми обмежені, що хтось інший прочитав щось, чого не прочитали ми, а тому треба ділитися досвідом, розмовляти, спілкуватися. Головне – правильно використати прогалину в особистому читанні.

Одна з ознак правильного використання – це особиста покора. Здавна ж відомо, що найменш компетентні особи (а заразом, як часто виявляється, найменш схильні обтяжувати себе читанням) мають найбільше певності в собі. Читачі ж, яких ваблять іще не відкритими знаннями непрочитані книги на поличках домашньої бібліотеки, – це люди, повні сумнівів, люди пошуку. Чарлз Дарвін писав, що «невігластво частіше породжує впевненість, ніж знання». А згодом двоє американських психологів, Девід Даннінг і Джастін Крюґер, покликаючись на цей вислів, сформулювали знамениту гіпотезу: некомпетентні люди не усвідомлюють своєї некомпетентності, тому що для такого усвідомлення їм бракує відповідних компетенцій. Замкнуте коло. Коли ж ці люди починають учитися, зокрема читати, рівень компетентності зростає – а з ним і усвідомлення колишньої некомпетентності. Коло розмикається. Ті, хто не читає, можуть ранити інших, не здогадуючись про власну пересічність. Ті ж, хто не цурається книжок, свідомі своєї недосконалості й намагаються не вивищуватися над іншими: завжди-бо є «небезпека», що ті інші знають щось, чого не знаю я.

Приватна бібліотека, яка зазвичай асоціюється з усамітненням, насправді сприяє спілкуванню, а головне, робить його корисним, ефективним і приємним. Є ті, кому постійно читати – а тому й мати книгозбірню на відстані витягнутої руки – просто необхідно: письменники, політики, бізнесмени, викладачі, богопосвячені особи й усі інші, хто працює з людьми та щось їм доносить. Та щоб така робота приносила результати, варто й тим, із ким працюють, мати свою бібліотеку, аби читати й потім, слухаючи промови чи настанови, уміти адекватно їх сприймати, ставити відповідні питання, а навіть вміти дещо коригувати, якщо потрібно, з тих настанов.

Ісус Христос нічого не написав і, здається, не мав приватної бібліотеки. Проте, як справжній харизматичний Наставник, Він залишив стільки натхнення для майбутніх бібліотек, що й до останніх часів людство надихатиметься Його словами й життям. Про щось таке писав Йоан наприкінці свого Євангелія: «Є багато ще й іншого, що сподіяв Ісус, – та якби оте все поодинці записати, то, гадаю, і самий світ не змістив би написаних книг» (Йн 21, 25). Людині, яка вірить у Христа, треба читати, щоб невпинно поглиблювати стосунки з Ним, щоб краще розуміти Його слова й життя. Особливо тут важлива духовна й богословська література – але також художня, наукова, історична. Вірі не треба боятися знань, бо віра, як казав у ХІІ столітті святий Ансельм Кентерберійський, шукає розуміння.

Завантажити PDF
Петро Балог

Петро Балог

Директор Інституту св. Томи Аквінського у Києві, богослов та публіцист.

Схожі статті

16 Жовтня 2019
№ 49: У затінку бібліотеки

Зниклі та спалені: коротка історія нищення храмових бібліотек України

Та якщо злочин нечитання не обмежений часом і простором, то книгоспалення, або бібліокластія, здобулося на доглибно досліджену історію від Ашурбаніпала...

by Катя Рудик
16 Жовтня 2019
16 Жовтня 2019
№ 49: У затінку бібліотеки

Електронні книжки не горять

Слова поступово втрачають матеріальність. На наших очах завершується процес, який тисячоліттями змінював обличчя людства. Саме він призводив до народження й...

by Марцін Напюрковський
16 Жовтня 2019
16 Жовтня 2019
№ 49: У затінку бібліотеки

До джерел, або Дещо з феноменології бібліотеки

Бібліотечний пил зовсім не схожий на домашній. Замість звичного сірого й пухкого полиці, столи, комп’ютери доволі швидко вкриваються пилом темним...

by Ольга Максимчук
16 Жовтня 2019
16 Жовтня 2019
№ 49: У затінку бібліотеки

Тема номера:
У затінку бібліотеки

Отець Петро Балог OP коротко переповідає історію бібліотек і ділиться особистим досвідом власника книгозбірні. Книжки на полицях живлять наш дух і...

by Редакція Verbum
16 Жовтня 2019

Verbum

  • Головна
  • Матеріали
  • Проєкт
ПІДПИСАТИСЯ

INFO@VERBUM.COM.UA
KYIV, UKRAINE


No Result
View All Result
  • Головна
  • Матеріали
  • Проєкт

INFO@VERBUM.COM.UA
KYIV, UKRAINE