№ 49: У затінку бібліотеки

Нинішньою цивілізацією ми завдячуємо тому, що наші предки навчилися зберігати, примножувати й передавати знання. Упродовж тисячоліть головним засобом для цього всього була книжка – і, кажуть оптимісти, ним і залишиться, коли світ остаточно знеструмить якась із воєн. А тому бібліотека – це потенційно щось значно більше, ніж проста колекція схожих артефактів: вона об’єднує голоси, готові промовити, збирає історії, всотує пам’ять. Навіть якщо невеличка, вона вабить обіцянкою пізнання. Петрарка мав рацію, коли скромно писав: «Моїй бібліотеці не бракує освіченості, хоч і належить вона неосвіченій особі». У цьому випуску «Вербуму» ми говоримо (треба визнати, трохи закохано) про книгозбірні – від давньої Александрійської, повної легкозаймистих папірусних сувоїв, до сучасних електронних, майже незнищенних, бо здатних безкінечно помножуватися.