Отець Петро Балог OP простежує, як розвивалося розуміння зв’язку душі й тіла у Святому Письмі та в ученні Церкви. Воскресіння Ісуса Христа призводить до революційних змін у тому, як люди сприймають себе та свої тіла. Виявляється, що вся особа, разом із душею й тілом, покликана до вічного життя. І хоча ми не спроможні уявити, якими саме будуть наші тіла після воскресіння, до якогось віддаленого схоплення цього підводять слова апостола Павла: «Так само й воскресіння мертвих: сіється в тлінні, а встає у нетлінні; сіється в безчесті, а встає у славі; сіється в безсиллі, а встає у силі, сіється тіло тваринне, а постає тіло духовне».
Павло Зінченко розповідає про ранньохристиянських мучеників, у чиїх тілах зафіксовано історію довіри й відданості, яких не вдалося здолати тортурами. «Чоловіків розпинали, жінок принижували й калічили, дітей варили живцем» – але віра в істинного Бога й воскресіння додавала відваги перед лицем знущань і загартованим легіонерам, і тендітним жінкам. Уписуючи мученицькі смерті в історичний контекст, автор показує, як трапилося, що Римська імперія побачила в християнах запеклих ворогів.
Галина Помилуйко придивляється до того, як сприймала тіло – особливо ж тіло немічне й покривджене – європейська культура від античності до постмодернізму. Вона, зокрема, розвінчує міф про середньовічну відразу до плоті й показує, що «середньовіччя, навпаки, утверджувало тіло в небачений доти спосіб, формуючи нерозривний зв’язок людської тілесності з самим Витоком і Причиною буття всесвіту, а отже, наділяло його не знаною в попередніх культурах гідністю».
Нарешті, Вікторія Семенова спілкується з лікарняним душпастирем Крістіаном Мєльцареком, який добре знає про крихкість тіла, бо зустрічається з нею в щоденному служінні. Лікарняні душпастирі працюють на порозі смерті: серед їхніх підопічних чимало невиліковно хворих людей, які потребують духовного супроводу чи просто когось, хто перебуватиме поруч. Адже в сучасному світі, де реальність смерті намагаються витіснити якнайдалі на маргінеси, так непросто зустріти її без жаху в серці. Душпастирі ж «присутні в лікарнях, щоб дати іншу відповідь на питання про смерть».
