Син свого міста
Єремію, якого часто називають «плакучим пророком», Господь покликав, щоби передавати народові Юдеї послання з попередженнями та надією. У першому вірші його книги сказано про походження пророка: «Слова Єремії, сина Хілкії, одного зі священників з Анатота, що в землі Веніаміна».
Анатот, що лежав за кілька миль на північ від Єрусалима, кілька разів згаданий у Старому Завіті: як частина спадщини племені Веніамина, він був одним із левітських міст. І хоча його прямо не згадано серед міст-притулків, він виконував цю функцію: особи, які вчинили ненавмисне вбивство, могли знайти тут захист і жити без страху помсти, доки не відбудеться справедливий суд. За часів правління царя Соломона священник Авіатар був засланий сюди після того, як підтримав претензії на престол Адонії, а не Соломона (див. 1 Цар 2, 26). У постекзильний період Анатот був серед міст, заселених тими, хто повернувся з вигнання, як записано в книзі Неємії (див. 11, 32). Це відновлення свідчить про незмінну спадщину громади, відданої поклонінню та служінню Богові.
Зв’язок Єремії з містом підкреслює його священницьке походження та глибоке занурення в релігійні й соціальні процеси того часу. Із другого боку, подвійна роль Анатота — як міста-притулку та місця народження великого пророка — нагадує нам, що Бог піклується про справедливість і милосердя й суверенним вибором підносить лідерів зі скромних початків для здійснення Своїх задумів.
Син свого роду
Плем’я Веніамина, що походило від наймолодшого сина Якова (див. Бут 35, 16-26), в історії Ізраїлю відіграло значну роль. Його ділянка була однією з найменших у землі ізраїльській, вона лежала між Ефраїмом на півночі та Юдою на півдні, а з півночі на південь її перетинав Центральний хребетний шлях. Землю на захід від Центрального хребта заселяли переважно гібеонці.
Воїни з племені Веніамина славилися як майстерні стрільці з лука та пращники, що могли стріляти обома руками (див. Суд 20, 16; 1 Хр 8, 40; 12, 2). Ближче до кінця періоду суддів плем’я брало участь у війні проти решти племен Ізраїлю, але уникло повного знищення (див. Суд 19–21). Пізніше в Рамі народився пророк Самуїл, який судив у Бетелі, Гілгалі, Міцпі та Рамі (див. 1 Сам 7, 15-17); саме він помазав Саула, іншого веніаминця з Гібеї, першим царем Ізраїлю (1 Сам 9–10). Через тривалий час після цього північні племена Ізраїлю повстали проти правління.
Хілкія, батько Єремії, служив первосвященником під час правління царя Йосії; його обов’язки полягали в тому, щоб наглядати за храмом і забезпечувати правильне поклоніння. Він був сином Ахікама й походив із роду священників, відомих як нащадки Аарона. Цей родовід надав йому унікальне становище влади та відповідальності в громаді.
Одна з головних подій, пов’язаних із Хілкією, відбулася під час відновлення храму в Єрусалимі за наказом Йосії (див. 2 Цар 22). Поки робітники лагодили будівлю, Хілкія зробив важливу знахідку: він натрапив на Книгу Закону, яку часто асоціюють з першими п’ятьма книгами Біблії, зокрема зі Второзаконням; це дало йому змогу глибше зрозуміти, в чому полягає поклоніння Господу.
Покликаний
Покликання — це те, що Бог дав нам ще тоді, коли ми не народилися, адже Він знає нас, перш ніж укласти в утробі. Так само Він знав і про Єремію (див. Єр 1, 5).
Утім, не кожен приймає своє покликання: деякі мають сумніви і не виконують того, що їм призначене. Є і ті, хто сумнівається, але зрештою приймає Божий план. Приклад другої ситуації — це діалог Єремії з Отцем. Чуючи, що Господь кличе його до служіння, пророк відповідає, що не вміє говорити, бо він дитина (див. Єр 1, 6). І чує Божі слова: «Не кажи: Я дитина, — бо до всіх, до кого Я пошлю тебе, ти підеш, і все, що накажу тобі, ти говоритимеш. Не страхайсь перед ними, бо Я з тобою, щоб тебе врятувати, — слово Господнє» (Єр 1, 7-8). Після цих слів Бог простягає руку, доторкається до уст пророка й каже, що настановив Єремію над народами й над царствами — викорінювати й руйнувати, вигублювати й валити, будувати й насаджувати.
Вікторія Йоана-Ефйонг і її колеги, дослідивши перший розділ книги Єремії, визначили основні риси покликання пророка.
1. Божественне походження: Боже слово прийшло до Єремії, підкреслюючи вище природу його покликання (вірш 4).
2. Напередвизначення: Бог знав Єремію ще до народження і виокремив його для пророчого служіння (вірш 5).
3. Спротив: початкове вагання Єремії через молодість і недосвідченість (вірш 6).
4. Наділення силою: Божа обіцянка бути з Єремією і давати йому слова, які він має говорити (вірші 7-8);
5. Послання: Єремію призначено бути пророком для народів (вірші 9-10).
Бог двічі запитує Єремію: «Що бачиш?». Першого разу пророк відповідає: «Бачу вітку мигдалеву»; другого: «Бачу, кипить казан. Він видніє з півночі» (Єр 1, 11.13). Вітка символізує пробудження, весну й початок нового життя, а також — мир і розквіт. Казан із півночі символізує лихо: «З півночі зірветься лихо на всіх мешканців землі» (Єр 1, 14), — каже Господь, пояснюючи далі, що прикличе племена з північних царств і дозволить кожному з них поставити свій престол при брамі Єрусалима. Бог наголошує на причинах цього: ідеться про ледачість Ізраїлю та його служіння іншим богам, які ще не раз ставатимуть причиною Його гніву. Та як один пророк може передати Боже Слово народові, який покинув свого Творця й навіть готовий знищити цього пророка?
Господь обіцяє дати Єремії захист і закликає не боятися: «Ти, отже, підпережи твої крижі, встань і говори до них усе, що Я накажу тобі; не лякайсь їх, а то Я нашлю на тебе страх перед ними» (Єр 1, 17). Страх не є покаранням від Бога. Страх це те, що є в самій людині, — невпевненість у собі. Через нього люди не можуть реалізувати свого призначення, а тому не роблять внесків у культуру, економіку, політику, соціальне життя тощо. Та якщо людина долає страх, то стає «містом-твердинею, немов залізний стовп, немов мур піднятий проти всієї землі» (Єр 1, 18). Ось тому Бог втішає пророка: «Вони війною підуть на тебе, однак тебе не подолають, бо Я з тобою, — слово Господнє, — щоб тебе врятувати» (Єр 1, 19). Ця розмова підкреслює напругу між людськими обмеженнями та Божою присутністю, яка надає сили. Пророк у своєму юному віці покликаний долати опір та відстоювати справедливість і праведність — і Господь надає йому сміливість говорити правду, хоч яку гірку.
Призначення Єремії пророком ґрунтується не на особистих заслугах, а на суверенному виборі Бога. Однак тільки вільна згода взяти на себе це призначення дає Єремії змогу вповні бути собою.
