Ці дрібні дії та речі рідко притягують до себе уважний погляд; скажімо, історикам і дослідникам культури знадобилося чимало часу, щоб угледіти в повсякденні повноцінний об’єкт дослідження. А проте (і в часи кризи це стає особливо відчутно) усілякі побутові абищиці — то цеглинки, із яких збудоване наше життя. Чи, якщо вдатися до іншої метафори, мазки на полотні нашої особистої історії спасіння. І вони теж повні краси і сенсу, про які ми й замислюємося в цьому випуску «Вербуму».

Єпископ Олександр Язловецький у розмові з Іриною Максименко ділиться думками про своє священницьке становлення, особливості семінарійної формації та повсякденні досвіди, уроки яких виявляються потрібними у взаєминах із паствою і Богом. Ця розмова, що відбулася ще наприкінці 2021 року, мала стати частиною великого проєкту видавництва «Кайрос», однак повномасштабна війна трохи змінила видавничі плани та пріоритети. Утім, інтерв’ю з єпископами, взяті для цього нездійсненого проєкту, здаються нам дуже важливими, тому вони таки побачать світ у подальших номерах «Вербуму».

Ольга Герасименко, відштовхуючись від Ісусової притчі про робітників останньої години, розмірковує про те, чому стерилізація навколишнього світу від усього, що не вписується в чиїсь уявлення про побожність, не працює, а віддані Богові відчайдушні грішники часом виявляються кращими провідниками до Нього, ніж безумовні праведники.

Сергій Рафальський осмислює досвід писання особистих щоденників, у яких, звісно, можна фіксувати безпосередні факти й події дня (саме такими уявляє щоденники ChatGPT), але значно цікавіше — осмислювати себе і світ довкола, намагатися схопити не поверхню, а сутність того, що з нами діється.

Олег Коцарев розмірковує про те, як повсякдення, схоплене культурою, розкриває нові свої грані й наповнюється глибинними сенсами. Як життєві деталі, повсякденність, побут раптом опиняються в центрі важливих історій? Як вони стають символами і способами пізнавання та відчування, а часом — і знаками епох?