Народження і сповивання в пелюшки
Сьогодні — ще один із понад 738 тисяч днів, що минули від народження Ісуса у Вифлеємі. Сучасні наукові дослідження підказують, що помилок у розрахунках не вдалося уникнути і Христос народився не зовсім 2022 роки тому. Утім, суть не в точній даті, а в іншому: народження дитини, яка була Месією, започаткувало нову еру.
Кожен християнин погодиться, що народження Ісуса Христа стало поворотним пунктом в історії людства — і не лише тому, що ознаменувало злам у вимірюванні часу. Із волі Бога Отця Син Божий — друга особа Пресвятої Трійці — прийняв людське тіло. Святий Павло пише: «Як настало ж виповнення часу, Бог послав Свого Сина, що родився від жінки, та став під Законом, щоб викупити підзаконних, щоб усиновлення ми прийняли» (Гал 4, 4-5).
Крихітне тіло новонародженого Спасителя Пресвята Матір сповила в пелени. Ми співаємо, що Месія, мов чоловік, у пеленах убого сповився. Загорнутий у пелюшки, як усі інші немовлята, Ісус показав, що смиренно приймає не лише тіло, а й усе інше людське. Проте Він не тільки прийняв людськість, а й, освятивши її, показав, до якого вигляду покликане наше звичайне повсякдення. Життя Ісуса завжди має бути орієнтиром для наших виборів. Тому, якщо не знаємо, як поводитися в тій чи іншій ситуації чи що вирішити, варто подумати, що зробив би Ісус на нашому місці. Бог, знаючи, що настануть часи, коли людям бракуватиме гідних довіри авторитетів, у Христі дав нам неминущий приклад для наслідування.
Народження і звільнення від савану
Прихід Ісуса у світ мав на меті відкуплення людини. Людство чекало цієї події від сотворення світу — а точніше, від вигнання з раю після первородного гріха, наслідком якого стала неможливість спасіння. Потрібен був перелом.
Завдяки Стражданням, Смерті й Воскресінню небо відкрилося для кожної людини, готової відповісти на благодаті, що випливають із хресної таємниці. Хрест, символ ганьби і приниження, став ключем, що відчиняє ворота в Царство Небесне.
Пелюшки асоціюються з народженням Ісуса у Вифлиємі, та зовсім інший одяг пов’язаний із «другим народженням», яким є Воскресіння. Як читаємо в Євангелії від Йоана, порожній саван засвідчив, що Христос Воскрес. «Другий той учень попереду біг, хутчіш від Петра, і перший до гробу прибув. І, нахилившися, бачить лежить плащаниця… Але він не ввійшов. Прибуває і Симон Петро, що слідком за ним біг, і входить до гробу, і плащаницю оглядає, що лежала, і хустка, що була на Його голові, лежить не з плащаницею, але осторонь, згорнена, в іншому місці… Тоді ж увійшов й інший учень, що перший до гробу прибув, і побачив, і ввірував» (Йн 20, 4-8). Якщо дитячі пелюшки у Вифлеємі ознаменували, що Бог смиренно прийняв людський стан, то саван у певному сенсі спонукав апостолів смиренно визнати істину про Воскресіння Христове.
Правда про Воскресіння, передана апостолами й підтверджена полотном і хусткою, що лежали в гробі, дала людям нову надію. Ця істина фундаментальна для християнства. Завдяки воскресінню Христа життя людини набуло іншого змісту. Важливим стало не тільки те, що станеться в земному майбутньому — адже події, які на нас чекають, ніщо порівняно з можливістю вічного щастя на небі.
Народження на корпоралі
Таємниця Христа відкривається в літургії, а насамперед у Месі. Через сакраментальні знаки ми стаємо учасниками Його Страждань, Смерті й Воскресіння. Хоча старозавітні люди приносили різні види жертв, зазвичай це були лише плоди землі чи тварини. Тимчасом під час Меси сам Христос жертвує Себе, і разом із Ним ми можемо жертвувати Богові свої щоденні справи. Тому кожна Меса, хоч її звершують щодня й у різних куточках світу, стає переломною подією: адже щоразу ми беремо участь у Стражданнях, Смерті й Воскресінні Христа — найбільш проривних подіях для людства.
На кожній Месі Христос оприсутнюється під видом хліба і вина. Можна сказати, що він народжується на вівтарі. Однак цей новонароджений Бог лежить не в пелюшках, а на корпоралі — білому полотні, що символізує не лише вифлеємські пелени, а й полотна та хустки з порожньої гробниці.
Христос приходить на вівтар дати нам благодаті, необхідні, щоб уподібнитися до Нього. Святе Причастя, прийняте з чистим серцем, робить нас максимально подібними до Христа. Без небесної їжі ми не можемо стати схожими на найбільший Авторитет в історії людства, і саме вона веде нас до неба. Сам Христос запевняє: «Хто їсть Моє тіло і п’є Мою кров, той має життя вічне, і Я воскрешу його останнього дня» (Йн 6, 54). І хоча є багато слушних підстав нарікати на сучасний світ, насправді належить радіти, що ми можемо щодня брати участь у Святій Літургії та приймати у Святому Причасті Того, Хто став найбільшим зламом в історії людства.
