Тож у цьому випуску «Вербуму» ми розмірковуємо про те, із чого (і чому) складається наша пам’ять, звідки беруться спогади і як із них росте живе майбутнє.

У першому тексті випуску Олексій Браславець намагається розібратися з нюансами пам’яті та пригадування, звертаючись до розмаїтих проявів європейської культури: від античної міфології до орвеллівського антиутопізму (і, звісно, не забуває про томістичну теологію).

Психотерапевтка Галина Качур розповідає про життєвий простір спільної пам’яті, яка насправді об’єднує нас значно більше, ніж може здатися з типових колонізаторських наративів: «У нас незмірно багато спільного, найперше — спільного болю, спільно зазнаного насильства, яке над нами чинили раніше й чинять знову».

Ольга Петренко-Цеунова придивляється до того, як українська література, від середньовічних хронік до постмодерних романів, осмислює історію. Річ не тільки в тому, якими темами цікавляться автори, а ще й у тому, чим саме їм дозволяє цікавитися владна цензура — і як у цих межах письменникам усе одно вдається конструювати національну пам’ять.

Нарешті, у розмові з Вікторією Семеновою отець Тімоті Редкліф OP, колишній генерал домініканського ордену, за каденції якого постали, зокрема, Інститут святого Томи Аквінського в Києві й видавництво «Кайрос», ділиться спогадами про візити в Україну й підказує, де сьогодні шукати знаки надії.